Ордени й медалі на грудях ветеранів, червоні гвоздики в руках перехожих і пронизливі фронтові мелодії біля меморіалу Солдатської слави – все це хвилюючі прикмети занурення Полтави у настрій свого найвеличнішого і найсвітлішого свята – визволення від фашистської навали. Нині ми вперше зустріли його не лише з радістю, а й із болем за наругу східних сусідів над спільним святим здобутком наших відважних воїнів-дідів, за підступно й цинічно вкрадений в України мир, за нове покоління героїв, які не вмирають, але віднедавна живуть у тих світах, що й загиблі переможці фашистської орди.
У 71-шу річницю визволення Полтави від фашистських загарбників невпинно лив дощ. І ні парасольки, ні плащі не могли відділити від його пронизливої туги сотні городян, які прийшли до Вічного вогню, щоб доземно вклонитися пам’яті полеглих воїнів і подякувати за подвиг ветеранам, які продовжують у нашому життєвому строю залишатися прикладом незламності й любові до Батьківщини.
Полтавцям нагадали, що обласний центр перебував під ярмом окупації два роки й п’ять днів, що тисячі наших земляків пішли добровольцями на фронт у перші ж дні війни. Не припинялася боротьба з ворогом і в поневоленому місті – діяли загони народного спротиву, формувалися винищувальні підрозділи. Нацисти лютували: за час окупації розстріляли й закатували 18 тисяч 200 полтавців, 20 тисяч 800 людей вигнали на каторгу в Німеччину… Після героїчних боїв за визволення міста від фашистів почався напружений період відродження його з руїн.
Офіційних промов на урочистостях біля меморіалу Солдатської слави не звучало. Голосила, виголошувала за всіх осіння негода. До підніжжя обеліска лягли жалобні вінки. Квіти до Вічного вогню першими поклали ветерани Великої Вітчизняної війни, перший заступник голови облдержадміністрації Олег Пругло, міський голова Полтави Олександр Мамай, митрополит Полтавський і Миргородський УПЦ Филип, архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір. Пам’ять загиблих героїв вшанували хвилиною мовчання.

Вікторія КОРНЄВА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”