Навесні унікальні скульптури “короля мармуру” Миколи Шматька, що знаходилися в Луганську, опинилися під загрозою вивезення або навіть знищення. Роботи майстра широковідомі як на Батьківщині, зокрема він втілив у мармурі скульптуру Святогорської Богородиці для Святогорської лаври, за що був нагороджений орденом Нестора Літописця, так і за кордоном – у 2007 році на Флорентійській бієнале Микола Шматько отримав медаль “Лоренцо Прекрасний” за скульптури “Лугань”, “Білл Гейтс” і “Поклоніння диску”. Про те, як вдалося врятувати безцінні витвори майстра, та про плани відкриття його галереї у Києві розповів бізнесмен, полтавець Дмитро ПЛОВЕЦЬКИЙ, який взяв на себе ризиковану місію перевезення скульптур із Луганська під час бойових дій.
– Ви особисто знайомі з Миколою Шматьком?
– Так, зі скульптором я познайомився у 2001 році завдяки спільному другові й маю велику симпатію до його робіт.
– Як виникла ініціатива з порятунку його скульптур у Луганську?
– У першу чергу я патріот України і разом із іншими підприємцями-однодумцями не міг допустити, щоб скульптури потрапили в руки невідомо кого – ЛНРівців, терористів, можливо, навіть росіян. Зокрема мені відомо, що Володимир Жириновський дуже добре знайомий із творчістю Миколи Шматька. Дізнавшись, де знаходяться скульптури, окупанти неодмінно б вивезли їх до Росії. Але вони становлять культурну цінність України, і дуже важливо, щоб наша країна їх не втратила.
– Як проходила ця “спецоперація”?
– Вивезти скульптури було дуже складно. Проводилася робота зі створення коридора з вивозу, забезпечення транспортом. Ми залучили колишніх афганців та співробітників Служби безпеки України. Моїм головним завданням було знайти машини, водіїв, адже деякі відмовлялися. Шукав навіть колишніх десантників, які супроводжували перші машини. І все це робив за власні кошти. Коридор діяв у певні години, коли можна було проїхати безпечно – в перерві між обстрілами, тому ми тримали постійний зв’язок із батальйонами, які повідомляли нам ці дані. Вивезення проводилося приблизно з 29 квітня до 10 травня. В нас було понад 10 машин. Були водії, які їздили кілька разів, інші ж побували один раз, а потім злякалися і відмовилися. Трапився навіть випадок, коли одна машина зламалася і ночувала в полі під загрозою обстрілу – довелося терміново евакуювати вантаж і водія.
– Що Ви побачили, потрапивши до Луганська?
– Абсолютно плачевну ситуацію. Якби ми не забрали роботи вчасно, країна їх би втратила. Скульптури, підготовлені до вивозу, перебували просто неба. І забирали ми їх мало не під кулями.
– Скільки скульптур Вам вдалося вивезти?
– Близько 50. Раніше були вивезені інші 60. Кожна з них коштує понад мільйон доларів. Тож бойовикам міг дістатися вагомий трофей. А також ми забрали й дві коробки картин.
– Де перебувають сьогодні твори Миколи Шматька та яка їхня подальша доля?
– У Переяславі-Хмельницькому на Київщині. Ми розмовляли з міністром культури Євгеном Нищуком, депутатами Київради, щоб перевезти скульптури до Києва, створивши галерею. Тоді роботи зможуть побачити всі мешканці й гості столиці. Скульптури справді зачаровують, в італійському мармурі Микола Шматько унікально передає пластичність.
– Що Вас як бізнесмена змусило ризикувати заради мистецтва?
– Я не можу безпосередньо брати участь у військових діях за станом здоров’я. Але хотілося зробити свій внесок у збереження духовного, мистецького надбання країни, не залишатися осторонь, дійсно допомогти чим можу.

Марія БЄЛЯЄВА
Журналіст