СТРОКОВУ службу Сергій Рудяк із села Михайлівка Машівського району проходив у Києві. Служив у роті зв’язку при Генеральному штабі. Й хоча це було в 2000 році, тепер за частковою мобілізацією його призвали одним із перших у районі – 5 квітня. А вже з третього травня їхню частину передислокували на Схід країни. З того часу він – чи не в самому пеклі…
Нещодавно Сергій Рудяк уперше за чотири місяці побував удома. Отож і про родину, і про донечку, і взагалі про життя-буття говорив охоче та з радістю. І лише про війну він небагатослівний. “Та що я скажу вам…” – промовив невесело.
– Мене призвали на службу як зв’язківця-радіотелефоніста, – розповів Сергій. – Місяць перебували поблизу Новомосковська Дніпропетровської області, де дислокувалася 93-тя бригада. Потім поїхали на Схід, де стали на бойову позицію і потихеньку пересувалися вперед… Зараз ситуація змінюється дуже швидко…
– Звідки хлопці, які служать разом із тобою?
– Багато з Полтавщини, а також із Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської областей. Вік різний: від двадцяти п’яти і аж за сорок п’ять. А воюємо на рівних, бо в кожного – своє завдання і кожен має його виконати.
– Яке завдання у тебе?
– Передавати координати.
– Розкажи про найтяжчий бій.
– Та навіщо це… Служу я в артилерії, отож стріляємо по ворожих позиціях, по блокпостах, по рухомій техніці.
– Що твої товариші говорять про хід АТО?
– Ніхто не сподівався, що все так надовго затягнеться. – Утім звільнили ж справді вже досить великі території. Ось хлопці з Луганська телефонували наприкінці серпня, розповідали, що було звільнено дві третини міста. Тобто якби терористам не допомагала Росія, війна вже б закінчилася.
– Часто виникає питання: а з ким ми взагалі воюємо?
– Відповідь тут однозначна: з найманцями, а згодом – із російськими регулярними військами. Спочатку справді були місцеві представники так званої Донецької чи Луганської республіки. Проте зараз їх уже немає. Хто втік, кого вбили. Багато хто вже не хоче воювати, бо їм не заплатили. За ідею серед “ополченців”, як називає їх Росія, ніхто вже не воює. Все лише за гроші. На Сході проти нас воюють добре навчені найманці, кадрові військові. Зараз у зоні бойових дій багато осетинів, чеченців. Їм дуже непогано платять…
– Як із забезпеченням військових продуктами харчування та всім необхідним?
– Дуже багато привозять гуманітарної допомоги. Вистачає і продуктів, і води. Армія забезпечується сухпайками. Щодо обмундирування, то всі наші солдати – в бронежилетах. Хочеться висловити найсердечнішу подяку всій громаді нашого села, яка неодноразово збирала гуманітарну допомогу та придбала для нас бронежилети. Особливо Ларисі та Івану Сидоренкам. Отримували засоби захисту і по лінії Збройних сил.
– Як удома?
– Та як дома… Дома класно. Дуже не хочеться нікуди їхати. Проте треба. Не можу ж я хлопців підвести. Може ж, скоро все закінчиться, то повернемося по домівках усі. Скоріше б…

Валентина ПАТИК
Журналіст