Моєму рідному факультету виповнюється 95 років, а нашому славному університету – 100 літ. Пропрацювавши асистентом, викладачем 50 років, згадую пережите, і в пам’яті спливають постаті справжніх подвижників кафедри хімії природничого факультету – М.М. Дашевський, А.П. Каришин, Й. О. Власенко, Д.М. Кустол, К.К. Гряненко. В одній когорті з ними й Трохим Павлович Федоренко,  якому 27 вересня виповнилося б 90 років.
Народився майбутній талановитий хімік у селі Комиші (тепер не існує) Кременчуцького району в сім’ї селянина-середняка. Початкову освіту отримав у рідному селі, продовжував навчатися в Омельницькій середній школі. Та закінчити її не вдалося, бо почалася Велика Вітчизняна війна. У червні 1943 року був відправлений на невільницьку роботу в Німеччину. Працював на лісорозробках в Австрії аж до звільнення Червоною Армією. У 1945 році Трохим Федоренко перебував у 200-му запасному полку радянських військ, а після проходження комісії при Рава-Руському фільтраційному пункті відбув до Кременчуцького військкомату.
У вересні 1945 року продовжив навчання у 10-му класі Потіцької середньої школи, потім вступив на природничий факультет Полтавського педінституту, який закінчив у 1950 році. Спочатку Т.П. Федоренко працював лаборантом кафедри хімії, а згодом – асистентом. У цей період і розпочалася його наукова діяльність. Грунтовні дослідження проводилися на кафедрі під керівництвом унікального хіміка-органіка, кандидата хімічних наук, доцента Андрія Потаповича Каришина та при підтримці старшого викладача Дмитра Мироновича Кустола. Багато уваги приділяв також заняттям студентського наукового гуртка, проводив цікаві вечори, надавав практичну допомогу вчителям міста. Т.П. Федоренко написав посібники “Хімія розкриває чудеса”, “Хімічні тематичні вечори”, “Цікаві питання з органічної хімії”. Разом з К.К. Гряненком видав посібник “Аналітична хімія (якісний аналіз)”, яким користуються й нинішні студенти.

Трохим Федоренко (у першому ряду в центрі) з колегами та студентами. Фото з архіву автора.

Випускниця педінституту 1964 року Жанна Бородай згадує, як уважно Трохим Павлович спостерігав за роботою кожного зі студентів, застерігав від помилок, учив логічному мисленню, вимагав надзвичайної акуратності під час проведення хімічних експериментів. Велике значення Федоренко надавав власноручному виготовленню приладів. Із доступного матеріалу створювалось надійне й безпечне для проведення хімічних дослідів приладдя.
Уважним і приязним до студентів наставник залишався й поза аудиторіями. Виїжджаючи з ними на сільськогосподарські роботи в колгоспи, завжди міг організувати цікаве дозвілля – до участі в спільних концертах запрошував місцевих школярів, а інколи й колгоспників.
Анатолій Ласкавий і сьогодні із задоволенням згадує, як у далекому 1959 році Трохим Павлович Федоренко став куратором групи, в якій навчався юнак. Із перших же днів у наставника й молоді склалися дружні стосунки. Його відкритість викликала довіру й повагу. Ніхто не соромився говорити з ним про свої проблеми. Анатолію Ласкавому пощастило восени 1960 року під час виїзду студентів у село Хрипки Зіньківського району для допомоги у зборі врожаю місяць жити з наставником на одній квартирі. Вечірні розмови з Трохимом Павловичем стали для нього безцінними уроками життя.
Ще зворушливішими є спогади Людмили Журило (Плахотнік) про те, яку визначальну роль у її долі зіграв  Трохим Павлович Федоренко. Якби не його втручання, шлюб Людмили з її обранцем, а він щасливо триває уже 52 роки, міг би й не відбутися. Мама нареченої була проти… Засмучена дівчина-студентка звернулася в інституті за порадою до куратора групи, і той вирішив зустрітися з її матір’ю. Зміст їхньої розмови для Людмили Плахотнік назавжди залишився секретом, але мама погодилась із рішенням доньки.
І зараз, із відстані літ, жінка з приємністю згадує, як колись під час осінніх студентських робіт у колгоспі, не відриваючи погляду, спостерігала за Трохимом Павловичем, зануреним у читання й перечитування листа від дружини. Його неприхована радість, зворушлива посмішка вселяли віру в найкраще майбутнє кожного молодого подружжя, в те, що щастя – в руках самої людини…
Надалі Людмилі Плахотнік пощастило п’ять років працювати з Трохимом Павловичем Федоренком на одній кафедрі в Полтавському інженерно-будівельному інституті (ПолтНТУ імені Ю. Кондратюка). При найменших сумнівах – стосувались вони хімічних формул чи житейських питань – вона продовжувала консультуватись із мудрим наставником.
На кафедру хімії Полтавського інженерно-будівельного інституту Трохим Федоренко перейшов працювати в 1962 році. Він активно долучився до виконання наукових досліджень кафедри, яку на той час очолював заслужений працівник вищої школи УРСР, доктор хімічних наук, професор В.Г. Шевчук.
На той час на кафедрі працювала аспірантура та виконувалися госпдоговірні роботи з різними установами Радянського Союзу, зокрема з Інститутом загальної та неорганічної хімії АН СРСР. Окремі дослідження розширювали можливості фізико-хімічного аналізу, розробленого в працях академіка М.С. Курнакова, а також давали можливість розробляти технологію одержання окремих металів, наприклад, кадмію, нікелю, марганцю. Кандидатську дисертацію Т.П. Федоренко блискуче захистив на засіданні спеціалізованої вченої ради Ярославського педагогічного інституту імені К.Д. Ушинського. Невдовзі одержав звання доцента кафедри хімії, якою потім і завідував до виходу на пенсію.
Розробки Трохима Павловича Федоренка неодноразово експонувались на Виставці досягнень народного господарства СРСР. Науковця нагороджували грамотами Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР. Не стало подвижника науки 27 жовтня 2001 року. Та пам’ять про нього назавжди залишиться і в галузевих дослідженнях, і в серцях вдячних вихованців та послідовників.

Григорій ДЖУРКА
Кандидат хімічних наук, доцент
ПНПУ імені В.Г. Короленка