Ми в неоплатному боргу. В боргу перед тими, хто зараз дивиться смерті в очі, хто поїхав на Схід України і нині боронить Вітчизну й Європу від новітніх орд  загарбників. Наші захисники усвідомлюють, що вмить можуть осиротіти їхні батьки і діти. Але вони там, на війні, щоб ми мирно жили й трудилися тут, на своїй рідній полтавській землі. Але мирне життя нам дістається надзвичайно дорогою ціною – ціною життя воїнів світла…
У селі Шарківщина Миргородського району поховали 34-річного Сергія Зуєнка. Він пішов добровольцем на війну ще у першій хвилі мобілізації. І з березня у складі Збройних сил України брав активну участь у визволенні населених пунктів від терористів та найманців у Луганській і Донецькій областях. Загинув 25 серпня під час мінометного обстрілу в районі Костянтинівки на Донеччині.
Старший сержант 93-ї механізованої бригади Сергій Зуєнко був командиром відділення і останні два тижні разом із побратимами перебував під мінометним обстрілом.
Сергій у травні побував у рідному селі в короткотерміновій відпустці. Відвідав могилу матері. Як не жахливо згадувати, але після цього він сказав батькові, коли його вб’ють, щоб поховали в рідному селі поряд із мамою…
…Хлопці якраз перебували у палатці на блокпосту. В неї вцілила мінометна міна. Сергій і ще один боєць загинули, трьох поранило.
Із двору загиблого бійця траурна процесія попрямувала до сільського Будинку культури. Людей зійшлося чимало. Прийшли не лише односельці, а й небайдужі до цього горя, нашого спільного горя, мешканці сусідніх сіл, райцентру. Попереду скорботної процесії – портрет Сергія Зуєнка та Державний прапор України.
“Важко говорити, коли болить душа. Але кров наших хлопців, яку вони проливають за рідну землю, не пробачиться жодному російському окупанту, – наголосив голова Миргородської районної ради Анатолій Карбан. – Ми пам’ятатимемо Сергія як Героя. Слава йому і вічна пам’ять. Дай Боже, щоб наша перемога була якнайшвидшою”.
Ромоданівський селищний голова Олександр Верещака подякував батькові за те, що виховав справжнього патріота України. Він закликав односельців не забувати стежину до могили Героя, котрий цінував і боронив незалежність України.
У Сергія Зуєнка осиротів шестирічний син Денис.
***
Кременчужанин Олексій Древаль загинув під Іловайськом. У жовтні Олексію мало б виповнитися 30 років… Дев’ять земляків служили в 93-й окремій механізованій бригаді. Додому повернулися п’ятеро, одного з них, бойового побратима Олексія, Євгена, вже відправили на лікування до Німеччини після поранення. Доля ще трьох бійців залишається невідомою.
Сестра загиблого захисника Вітчизни Тетяна розповідала, що зв’язок із братом перервався 29 серпня. Через день телефон начебто працював, однак Олексій не відповідав, і рідні стали його шукати. Вдалося тільки довідатися, що в нього ушкоджені ноги, і він відправлений у Дніпропетровськ з іншими пораненими. Але потім зателефонував Євген і повідомив, що Олексія немає в живих.
Минулої суботи друзі, колеги, бойові побратими, містяни прийшли на кладовище по вулиці Петровського у Кременчуці, щоб віддати останню шану Герою, справжньому патріоту України. Ніхто не стримував емоцій і сліз. Були товариші Олексія, які виносили його, пораненого, із поля бою. Їм важко згадувати, що вони пережили в Іловайському котлі. Там було справжнє пекло – земля здригалася і горіла. Розповідали, що кільце оточення було навіть не подвійним, а потрійним, по нашим бійцям у тому кільці били з усілякої зброї. Тих, хто вийшов звідти живим, – врятував Бог. Хлопці розповідали, як виносили Олексія з пробитою артерією на стегні, як потрапили під обстріл, як замість обіцяного коридора блукали полями і болотами. Як він помирав від втрати крові у них на руках.
Побратими згадують про Олексія з гордістю, говорять, що він проявив себе як Герой, як справжній захисник Вітчизни. Головне, щоб держава не забула цю самовідданість своїх героїв. А земляки вічно пам’ятатимуть, якою ціною нам даються мир і свобода на нашій землі.
Друзі Олексія розповідають, що він був дуже гарною людиною, ерудованим, начитаним. Багато працював, дуже старався забезпечити родину. Батьки Олексія уже спочивають. Але вони пишаються ним там, на Небесах. І він уже разом із ними. Поряд з могилою матері поховали і його. У Олексія осиротіли двоє маленьких дітей, дружина, сестра та старенька бабуся. Друзі зараз збирають кошти, щоб підтримати родину Героя.

Крістіна ПОДАТЬ
Вікторія КРЕМЕНЕЦЬ
Журналіст