Заплановане в ОКІА “Новини Полтавщини” на полудень 2 вересня спілкування журналістів через скайп-зв’язок із нашим земляком, бійцем батальйону “Азов”, який зараз перебуває у Маріуполі, Юліаном Матвійчуком відбувалось для нього вже в умовах готовності “номер два”. Надії на те, що у місті, яке укріплюється для оборони, в запасі у бійців є ще хоча б кілька діб відносної тиші, не виправдались.
Найперша новина, якою Юліан Матвійчук поділився із земляками, була про те, що в лави “Азова” прибуло поповнення. Під Іловайськом двоє бійців із полтавського десятка другої сотні батальйону “Азов” загинули, п’ятеро отримали поранення, та відтепер підрозділ знову повноцінний і готовий для ведення бойових дій.
– Зараз по Маріуполю ведуться обстріли з півночі та сходу, тобто зокрема з боку Новоазовська. Знаємо, що велика небезпека, власне ворожий десант, може прийти і з півдня, де, як відомо, був здійснений напад на наші прикордонні судна. Утім у самому Маріуполі всі сконцентровані на головному – дати нападнику відсіч. Дуже змінилися настрої місцевих жителів: якщо раніше понад п’ятдесят відсотків їх ставились до нас з недовірою, то зараз тут помітний сплеск патріотизму. Ми бачимо, як вони разом із колективами певних підприємств копають траншеї, виконують багато іншої роботи з укріплення міста. Люди налаштовані захищати Маріуполь до останнього. Щоправда, я думав, що матимемо в запасі більше часу, але вже ось п’ять хвилин тому ми сповіщені про готовність “номер два”.
Юліан Матвійчук розповів також, що, за певними даними, Полтавщина нині – на третьому місці серед областей України за кількістю добровольців, які беруть участь в АТО. Крім повністю полтавського десятка, є в “Азові” й десятки, де воюють по одному чи двоє наших земляків. Згадав Матвійчук, зокрема, й про лікаря з Лубен, який в Іловайську отримав поранення в руку. Чимало добровольців з різних куточків нашої області приєднались також до інших батальйонів.
Разом із тим на передовій добре відчутно міцність полтавського “тилу” – область відносно невелика, але масштаб різноманітної допомоги, яку місцеві активісти доправляють у зону АТО, справді дуже солідний. Зокрема полтавський десяток “Азова” надзвичайно вдячний за підтримку Полтавському батальйону небайдужих, архієпископу Полтавському і Кременчуцькому УПЦ КП Федору, його сподвижникам, народному депутату України Юрію Бублику, всім полтавцям, які щирою молитвою, правдивим словом, посильною пожертвою допомагають їм. Серед найвартісніших подарунків з тилу – тепловізор. Далеко не кожен десяток бійців має сьогодні такий незамінний пристрій. Тепер із області вже починає надходити для добровольців теплий одяг. На жаль, у зв’язку з прямою агресією Росії у бійців більше не залишилось недавніх сподівань перемогти ворога якнайшвидше. Доводиться думати вже й про війну в умовах мінусового зниження температури.
Окремо Юліан Матвійчук зупинився на іловайській трагедії, адже батальйону вдалося вирватися з оточення в Іловайську 21 серпня.
– Ми заходили в Іловайськ майже одночасно з іншими батальйонами – “Донбас”, “Шахтарськ”, – розповів доброволець. – Намагалися обходити укріпрайони терористів, адже перші два рази саме через них не вдавалося взяти місто, й ми зазнали втрат. Тепер же у нас була й техніка – навіть танк та БМП. Почали “зачистку” Іловайська, знищили ворожу техніку на блок-посту терористів. На цей час уже вечоріло, й ми трохи відступили, помінявши позицію, щоб ставати на ночівлю. Та впродовж ночі й усього наступного дня нас “поливали” суцільним вогнем із мінометів, кулеметів, іншої зброї. Постійно працював снайпер. Ми отримали наказ готуватися до атаки. Перебіжками, поповзом перелаштувалися й почали “чистити” місто. Але з усіх сторін по нас вівся вогонь, і надійшло повідомлення, що ми в оточенні ще від ранку. Виходили з боєм. Отож вирватися вдалося на другий день після третьої спроби, 21 серпня. Хлопці з “Донбасу”, яким потім прийшли на допомогу три інших батальйони, трималися там близько півтора тижня. Не уявляю, як вони витримали, адже ми після двох днів, у які за вогнем не було можливості й щонайменше перепочити, були вже надзвичайно виснажені. Знаю, що у батальйонах великі втрати. На мою думку, ми уникли такої долі тому, що не чекали ніякої підмоги, а розраховували тільки кожен на себе та на свого побратима з батальйону й виходили з того “котла”.
Журналісти мали до Юліана ще ряд інших запитань, однак зв’язок із ним було перервано.
***
Другою частиною зібрання в інформаційній агенції була прес-конференція ветерана Афганістану, підполковника запасу ЗСУ Валентина Депто, який з власної ініціативи вирішив поділитися з громадськістю аналізом прорахунків ведення АТО та пропозиціями щодо доцільності використання в сучасних умовах “афганського досвіду”. Під час прес-конференції було зауважено, що прозвучить окрема думка військового консультанта-експерта, з яким, звичайно ж, можна полемізувати.
Валентин Депто розповів, що проходив військову службу в Афганістані з грудня 1981 до травня 1984 року й брав участь у роботі групи, створеної при командуванні мотострілецької дивізії, яка розробляла найбільш оптимальні варіанти виконання бойових завдань для мінімізації людських втрат. Досвід, за його словами, був зразково успішним. Валентин Депто на той час обіймав посаду начальника розвідки дивізіону. Ветеран-афганець переконаний, що військові напрацювання того періоду могли б прислужитися й для ведення АТО.
Передусім полковник запасу закликає терміново змінювати систему керівництва бойовими діями з тим, щоб конкретний військовий корпус мав конкретне завдання й на шляху до його виконання не був зобов’язаний узгоджувати кожен свій крок із вищим керівництвом, що наразі якраз і є великою гальмівною силою для АТО. Тільки так, на його думку, можна вивести з ладу бюрократичну машину в армії.
Особливий погляд Валентин Депто має і на стратегію ведення бойових дій. Спираючись на афганський досвід, радить відвойовувати в терористів не міста та села, під час визволення яких відбуваються значні втрати серед бійців і мирного населення і які згодом залишаються у тилу знову неукріпленими, а комунікації. Передусім великі дороги. Мережа зведених на них блокпостів та опорних пунктів зробила б їх неприступними для терористів і ті були б надійно відрізані від надходження будь-якої підмоги. Найголовнішою у цьому сенсі метою для наших військ має бути траса “Ростов–Харків”.
Відповідаючи на запитання журналістів, Валентин Депто розповів, що намагався донести свої міркування до Міністерства оборони України, мав розмову з представником відомства, але почутим не був. Для себе ситуацію у вищих ешелонах військового керівництва він пояснює прямо: генерали ставлять власні амбіції вище за інтереси війська. На завершення зустрічі Валентин Депто повідомив, що незабаром відбуває в зону АТО, щоб проводити навчання для бійців-артилеристів.
P. S. Коли цей номер “ЗП” підписувався до друку, суттєвих змін ситуації в Маріуполі не відбулося. Як повідомляють інформагенції, 4 вересня вранці у місті продовжувались роботи з його укріплення. Населення інформували про місцезнаходження бомбосховищ. На вулицях були помітні пересування українських бійців, які готуються до оборони. У ніч з 2 на 3 вересня російські окупанти зробили спробу прорватися в Маріуполь. Наступ успішно відбили прикордонники та бійці батальйону “Азов”. Утім є підстави припускати, що спроба прориву була проведена з метою розвідки боєм для подальшого масованого наступу.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”