Пам’яті Івана Андрійовича Зязюна

На зорі ХХІ століття в передмові до своєї книги “Педагогіка добра: ідеали і реалії” доктор філософських наук, професор, академік Іван Андрійович Зязюн, мабуть, уперше замислився над швидкоплинністю людського життя: що неначе й не було років, коли хотілося якнайшвидше подорослішати, аби постати перед рідними людьми мужнім, сильним, потрібним і, звісно, красивим. А тут уже назрів час писати мемуари – щоби було і цікаво, і науково, і сміливо, і неповторно. До того ж на спомини українського професора вже чекав американський читач. У книзі, що вийшла у світ й одразу стала настільною, із часом перетворившись на педагогічний компас для всіх без винятку членів української педагогічної спілки, – живий голос талановитого наставника, авторитетного вченого, видатного лектора та письменника. Голос Івана Зязюна, який упевнено лунав у його ректорському кабінеті та в аудиторіях очолюваного ним Полтавського педагогічного інституту, – до щему рідний і дорогий. А особливо цієї гожої вересневої днини, коли полтавці разом з усією Україною оплакують полтавського ректора європейського масштабу. Легендарного Івана Зязюна, чиє серце, віддане українській освіті, зупинилося незадовго до Дня знань – свята пошанування вчительської честі.
Біографія Івана Андрійовича – довга історія з багатьма віражами, крутими поворотами та щасливими перехрестями. Це історія людини, залюбленої у справу свого життя. Любомудр, педагог, наставник. Він народився 3 березня 1938 року в селі Пашківці Ніжинського району Чернігівської області. За словами самого Івана Андрійовича, у Божому Раю, у центрі Всесвіту, в якому були зроблені перші кроки до його філософського пізнання. Педагогічний талан – од батька й матері, Андрія Володимировича та Варвари Микитівни, сільських трударів, привчених до важкої праці з дитинства. Першим, і найталановитішим, учителем Іван Андрійович називав свою незабутню бабусю Клавдію, чиї пісні, казки, оповідання згодом розповідатиме своєму внукові Роману. І щасливий малюк, як і його дід багато десятиліть тому, пізнавав світ бабусиної духовності, притулившись до її колін, поринав у свої дитячі сни. Завідувач сільського клубу, вихователь гірничопромислової школи на Луганщині, студент філософського факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка, аспірант, викладач, завідувач лабораторії творчих процесів Київського театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка. Були у його трудовій біографії і висока посада міністра освіти і науки України, до речі, першого керівника освітнього відомства у новітній історії нашої незалежної держави, і керівництво Інститутом педосвіти НАПН України…
А в 1975 році Іван Зязюн приїздить до Полтави, щоб очолити колектив Полтавського педінституту. Йому було лишень 38, коли заступив на цей високий пост. Наймолодший ректор на весь СРСР! Він народився на Чернігівщині, проте земні діяння цього чоловіка у Полтавському краї дають право назвати Івана Зязюна полтавцем. Його методи роботи, особливо на адміністративній ниві, дивували й, будемо щирими, декого дратували. Його нещадно критикували. І за освітянські експерименти, і за новаторську кафедру педагогічної майстерності, і за фанатичне впровадження в навчальний процес акторської системи Костянтина Станіславського, за дзеркала в аудиторіях, за програму “Учитель: школа–педвуз–школа”… Усіх тих “за” годі й лічити. Про нього складали бувальщини, сюжетною основою яких ставали не вигадані, а справжні ситуації інститутського життя. Згадаймо бодай обов’язкову форму для студентів: біла сорочка і галстук – для хлопців (до слова, галстуки на честь ініціатора їхнього носіння називали “зязюнчиками”), сукні й спідниці – для дівчат. Майже через тридцять літ сам Іван Андрійович із посмішкою на устах зізнався, що то була гра, водночас нагадавши слова Антона Макаренка, що вчитель має бути франтом. Проте сьогодні торжествує педагогічна справедливість Івана Зязюна: безапеляційною є його теорія про роль учителя в багатовимірному розвиткові держави, про потребу відновлення його високого соціального статусу. Досвід полтавських педагогів запозичують освітні установи не лише в Україні, а й в інших державах світу. Його книгами, перекладеними багатьма мовами, зачитуються і в сусідній Білорусі, і в такій далекій Японії. Його дітище – народний хор “Калина” – перлина українського хорового мистецтва, колектив європейського рівня. А в Полтавському педуніверситеті студенти ХХІ століття як один зодягають на заняття українські вишиванки.
У Полтаві Івана Зязюна завше шанували. І у вісімдесяті роки збіглого століття, коли за появи ректора, куди б він не приходив, усі вставали на знак пошани до свого керманича, і вже в “новітні часи”, коли Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка гостинно одчиняв свої двері для Івана Зязюна – знаменитого творця славної історії славнозвісного в Україні вишу. Одне слово, для Івана Андрійовича в університеті повсякчас простеляли червоний килим. Ми чекали його на гостину в жовтні, на 100-ліття університету, аби отримати Зязюнове благословення на наступні десять щасливих декад…
…Івана Андрійовича поховали 30 серпня на невеликому сільському кладовищі в рідній Пашківці, поряд із батьками, як він і заповідав. Провести славного українця в останню дорогу з’їхалися чи не з усієї України: разом із полтавцями і чернігівцями за Іваном Зязюном тужили Київ і Львів, Житомир і Миколаїв. Відспівали раба Божого Івана на родинному обійсті, біля батьківської хати. Іван Андрійович до нестями був залюблений у своє село біля річки В’юнниці, полагодив хату свого дитинства, улаштував там маленький кабінет із безліччю книг і пам’ятних речей.
На жалобному мітингові виступили колеги і друзі: президент Національної академії педагогічних наук України Василь Кремінь, доктор філософських наук, професор В’ячеслав Кудін, доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України Нінель Ничкало. Наймудрішим ректором в історії Полтавського педуніверситету назвав Івана Зязюна нинішній очільник вишу, доктор філологічних наук, професор Микола Степаненко. Він запевнив педагогічну громаду України, що пам’ять про Івана Андрійовича буде гідно пошанована полтавськими освітянами. На черзі – рішення про присвоєння імені почесного професора університету кафедрі педагогічної майстерності та менеджменту, заснованої у свій час з ініціативи Івана Зязюна.
Народившись у березні, коли оживає природна краса, він навіки відійшов у вересень, коли по-особливому виблискує краса педагогічної дії, виплеканої Іваном Андрійовичем у тисячах своїх учнів-людинолюбів – представників великого українського вчительського братства. Легендарний Іван Зязюн, навчитель учителів, – із когорти преславних українців, яких не забувають.

Гліб КУДРЯШОВ
Доцент кафедри журналістики ПНПУ імені В.Г.Короленка