Коли Київ заквітчали синьо-жовті стяги і міські паркани із буденно-сірих теж перетворилися на патріотичні споруди, до столиці на День прапора і День Незалежності з’їхалися гості з 18 регіонів держави, аби взяти участь у традиційному Параді вишиванок. Щирі усмішки, міцні обійми, дружні вітання вони дарували одне одному. З ініціативи управління культури облдержадміністрації й при підтримці облради полтавська делегація теж прибула до  столиці, де гідно представила рідний край. І хоча земляки повернулися додому без переможного перехідного кубка, але з гарним патріотичним настроєм, дорогою співаючи пісень.
– Ми щасливі в цій країні! І ми брати одне одному! – говорить президент проекту “Фолк Юкрейн”, організатор заходу Ігор Добруцький. – Я вагався, чи потрібно цього року проводити такий парад. Потім зрозумів: коли ми стоїмо на засадах України, переживаємо за неї, підтримуємо рідне й виявляємо бажання об’єднатися, стати пліч-о-пліч, я не можу відмовитись. Вишиванка – наш спільний оберіг, наша броня. З ким тільки не спілкуюся, всі хочуть мати вишиту сорочку. Нині цей атрибут одягу дуже популярний. У 2014-му темою параду обрали українське весілля, бо під час такого дійства утворюється нова сім’я, а родина – це Україна. Доки ми розквітаємо в День Незалежності вишиванками, доти буде у наших душах розквітати весна яблуневим і вишневим цвітом.
– Нинішній парад проходив у вельми складний для держави період. Наша делегація вирішувала: їхати на нього чи ні. Обравши ствердний варіант, ми взяли участь у дійстві та всіх запропонованих конкурсах. І відчули єднання. Хоча делегацій було менше, ніж минулоріч, але люди приїхали з відкритими серцями і душами. Коли оголошували, що у параді бере участь делегація багатостраждального Слов’янська, всі аплодували стоячи, бо ця громада змогла знайти в собі сили приїхати й засвідчити свою єдність із країною, – зазначила заслужена артистка України, режисер-постановник полтавської делегації Анжеліка Остапенко.
Як розповіла директор Будинку культури та дозвілля селища Райгородок Слов’янського району, творчий керівник делегації зі Слов’янська Наталія Гудова, їхали на свято з гарним настроєм, зі сльозами на очах від пережитого й Україною в серці, згадуючи буремні часи у рідному краї.
– Дякувати Богу, місто відновлюється, люди повертаються у свої домівки. Слов’янськ оживає, – розповідає жінка. – Минулого року в нас була найчисельніша делегація – 700 осіб, а нині ми мали обмаль часу на підготовку, проте завдяки патріотам у міській і районній адміністраціях зібрали 40 учасників. Київ, до речі, допоміг вирішити транспортне питання. Переживши багато, можемо запевнити: подібних патріотичних заходів варто організовувати якомога більше. Звісно, не про концерти й гуляння мова, а про об’єднуючі акції, що утверджують повагу й любов до Батьківщини. Тим більше зараз великий сплеск патріотизму: люди частіше одягають вишиванки, носять національну символіку, молодь розфарбовує мости, будинки у синьо-жовті кольори. Зараз усе наше місто і навколишні селища у державних прапорах. Я проводжу обряди реєстрації шлюбу і звернула увагу, наскільки українське весілля націоналізується – пари у вишиванках, мають вишиті рушники ручної роботи.
– На нас усі дивилися здивовано, певно, не очікували, що приїдемо, – продовжує Наталія Гудова. – Делегацію зібрали легко. Ближче до часу від’їзду було стільки охочих, що могли б без труднощів знову привезти 700 осіб. Нашу святкову ходу прикрасила унікальна ікона Святогірської Божої Матері й рушник завдовжки 70 метрів, створений представниками переважної більшості регіонів України. Свого часу ми їздили з області до області й “дошивали” наше полотно, навіть нитки в храмах освячували. Також тоді проводили молебні за Україну. Ось так, побувавши в різних частинах держави, зробили висновок: усім українцям необхідно більше спілкуватися, пізнавати одне одного. Тому принагідно запрошуємо Полтавщину до себе в гості.
Заступник керівника методичного центру управління з питань культури та охорони культурної спадщини міста Миколаєва Олена Дяченко розповіла про свою делегацію:
– Ми демонстрували весільні традиції селища Матвіївки, що неподалік нашого обласного центру. Такий обряд, до речі, передавався від покоління до покоління. Готувалися дуже швидко, виступили на достойному рівні. Під час таких заходів відчуття патріотизму пробуджується. Подібні дійства потрібні, аби показати: ми єднаємось і обов’язково вистоїмо і переможемо будь-які негаразди. Миколаївщина нині вельми патріотична. З обласного центру в зону АТО ми відправили більше п’яти підрозділів. Дуже боляче, що майже щодня в місті похорон, плач і біль. Водночас відчуваємо величезну гордість за наших співвітчизників, зокрема за бійців 79-ї бригади, які витримали тримісячну оборону і вижили. Нещодавно багатьох героїв за подвиг нагородив Президент України Петро Порошенко. Нині чимало миколаївських добровольців захищають територіальну цілісність держави на Сході. Миколаїв – це Україна, і ми за незалежну вільну Вітчизну.
Представити чудове місто на Дніпрі поблизу Києва – Українку – прибула делегація із 20 осіб. У параді взяли участь уже втретє.
– У нашому місті працює театр “Вільний простір”, який, власне, й зробив таку театралізовану постановку українського весілля. Натхненником виступила директор міського палацу культури Агнеса Олкова-Михницька, – розповідає заступник міського голови міста Українка Оксана Кирилюк. – Щороку на свято Івана Купала ми демонструємо певні елементи весільного обряду. А тепер виникла ідея цей сюжет продовжити. Протягом року готувалися до конкурсу. Вишиванки, які представляємо, спеціально створили майстрині міського клубу “Джерело”. У ході демонстрували найяскравіший із-поміж усіх стягів – наш регіональний прапор, який символізує дніпрові хвилі, сосновий ліс, що розкинувся довкола міста, і нагадування про те, що Українка – край енергетиків. На це свято я завжди приїжджаю з дітьми, адже вони мають пізнавати традиції своєї Батьківщини, бо тут зараз і є вся Україна.
– Ми з мальовничого села Космач на Гуцульщині. Воно найбільше за площею в Україні, славиться своїми звичаями і традиціями. До параду готувалися близько місяця, проводили репетиції. Відродження і збереження давніх обрядів – одна з найперших цеглин у побудові країни. Якщо на наших звичаях створюватимемо державу, не забуватимемо спадщини предків, Батьківщина буде вільною. У нинішній складний час потрібно зміцнювати патріотичний дух українців. Вони не слабкодухі, але потребують відповідної підпори, в тому числі й культурної. Тож у такий спосіб мусимо допомагати патріотам, які зараз воюють на Сході України, – говорить директор Будинку культури села Космач Івано-Франківської області Роман Рибчук. (Саме ця делегація виборола основний приз свята – перехідний кубок у формі писанки).
Традиційно в День Незалежності всі учасники Параду вишиванок взяли участь у Національній ході єдності від Контрактової площі через Андріївський узвіз і до Софіївської площі. Дорогою співали національних пісень, вигукували “Слава Україні!” та поздоровляли киян і гостей столиці, які вирішили долучитися до цього дійства, зі святом.
– Вас вітає Полтавщина! – скандували учасники нашої делегації і зривали оплески.
– А які полтавки, глянь, красуні! – захоплено говорили чоловіки і жінки, дивлячись на вродливих дівчат.
– О! Земляки!.. Полтавщина! Сусіди! – лунало то справа, то зліва від колони.
– А дивіться, який гобелен! – дивувалися майстри на Андріївському узвозі.
– Погляньте! Це ж на них солом’яні капелюхи. Як вони називаються?! Брилі?! – запитували перехожі одне одного, дивлячись на полтавських хлопців.
– Найкращі вишиванки – на Полтавщині, – посміхається киянин Анатолій Корж, що разом із дружиною прийшов на свято. – Продовжуємо традиції – уже на параді вдруге. Дружина мені спеціально вишила сорочку. Приємно, що такі заходи відбуваються. Хочеться, аби подібна традиція продовжувалась. Ми раді долучитися до нинішнього дійства. Побачивши щасливі посмішки, відчувши атмосферу єднання, трішки забуваєш горе й нещастя, що зараз на Сході країни. Ми дуже переживаємо за наших бійців і мешканців тамтешніх регіонів. Сюди прийшли отримати позитив і полікувати душу. Українці – найкращі люди, що творять неймовірну красу.
– Зараз працюю над чоловіковою весільною сорочкою. Собі вже сукню весільну вишила. Якби знала раніше, що буде така тема параду, обов’язково б одягла, – розповідає Алла Корж. – Нещодавно донька повернулася із відрядження з Криму, то говорила, що, тільки-но переїхавши кордон і опинившись на українській неокупованій території, хотіла цілувати землю. Бо люди в нас добрі, дівчата красиві, прикордонники привітні й повітря краще.
На Полтавщині, розповідає подружжя, відпочивали. Відвідали “Миргородкурорт”, відтоді п’ють лише “Миргородську” воду.
Цьогоріч наш край представляли працівники та студенти факультету технологій та дизайну Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, працівники управління культури облдержадміністрації, майстри навчально-виробничої державної спеціалізованої художньої школи-інтернату “Колегіум мистецтв у Опішні імені Василя Кричевського”, керівник народного чоловічого вокального ансамблю “Чебрець” історичного факультету ПНПУ імені В.Г. Короленка Леонід Співак. Окрасою делегації стала родина відомих митців Пілюгіних – заслужений майстер народної творчості Євгеній Іванович із донькою Ольгою та 5-річним внуком Павликом, які демонстрували вишиті сорочки у відповідних конкурсах. Осердям громади був народний фольклорний ансамбль імені Павла Бакланова “Жива вода” факультету філології та журналістики ПНПУ імені
В.Г. Короленка. Родзинка делегації – талановиті вишивальниці – сестри-близнючки із Великої Багачки Валентина Сінійчук і Юлія Ромащенко. Запашний конкурсний коровай створили майстрині із Зінькова. А бути режисером-постановником традиційно запросили провідного майстра Полтавського обласного театру ляльок, заслужену артистку України Анжеліку Остапенко.
– Скриню розписували працівники навчально-виробничої державної спеціалізованої художньої школи-інтернату “Колегіум мистецтв у Опішні імені Василя Кричевського”. Спочатку працювали над ескізами, потім визначили найкращий варіант. Оскільки скриня весільна, на ній зобразили молодят, а на середині її кришки – пташенят як символ дітей подружжя. Розпис традиційний для Опішні – гончарна мальовка. На виробі зображені рослинні елементи – соняшники, калина, а також вазон – символ дерева життя і водночас побажання мати міцний родовід. Техніка виконання – контурна мальовка, характерна для опішнянської кераміки. Працювали над розписом чотири дні, тричі виріб покривали лаком. Шедевр створено руками майстринь Оксани Кальної, Вікторії Заріцької, Оксани Северин, Наталії Гурин, автор ескізу – Світлана Мотрій, – розповіла заступник директора Колегіуму мистецтв у Опішні Наталія Матвійчук.
– Павлику я вишивала сорочку сама, створювала для неї орнамент. Кольори підбирала під його ясні блакитні очі – ніжні білий, бежевий, пастельний, блакитний характерні для вишивки Решетилівщини. На сорочці зобразила восьмиконечні козацькі зірки, бо син у мене – майбутній козак. А моя сорочка – ХІХ століття, із домотканого полотна. Хто її вишивав, не знаю. Вона перейшла мені в спадок від мами. У батька – вишиванка сучасна, але орнамент на ній старовинний, гетьманський, кочубеївський. Кольори теж характерні для Полтавщини, – зазначила член Національної спілки художників України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, володар гранта Президента України Ольга Пілюгіна. – День Незалежності таким чином ми святкуємо вперше. Нам дуже сподобалася піша хода від Контрактової площі через Андріївський узвіз між майстрами і до Софіївської площі. Особливо вразило розгортання величезного Державного прапора України. Такі свята об’єднують. Ми помічаємо: кожного року більше людей хочуть одягнути вишиванки. Українці з гордістю носять вишиті сорочки, і це завжди радує.
– Наш колектив презентував глядачам і журі свій “Віночок українських весільних пісень Полтавщини” з елементами обряду. 30 талановитих студентів із величезним натхненням, запалом, емоційно та майстерно виконували свої ролі на сцені. По закінченні члени журі приємно порадували не лише “живоводян”, а й усю полтавську делегацію, зазначивши: показана нами програма була цікава автентичним матеріалом, який професійно зібраний, скомпонований і поданий художнім керівником колективу. Відчувається, що в душі та серця студентів закладено любов до своєї пісенної традиції, спадщини. І найцінніше: молоді люди – студентство навчального закладу, які не є гуртом співаків у поважному віці, так правдиво трактують фольклорний матеріал, повністю розуміючи, про що співають. Вони це роблять із великим бажанням, захопленням і задоволенням, мають єдину манеру співу та добре поєднуються в ансамблі, – наголосила керівник колективу “Жива вода” Лариса Бакланова.
Конкурсних номінацій під час грандіозного дійства в Києві було багато, учасники так добре презентували себе, що члени журі почасти не могли визначити тріумфатора. Перемогу й основний кубок Всеукраїнського параду вишиванок здобув Космач Івано-Франківської області. “Срібло” і “бронзу” в номінації “Українське традиційне весілля” отримали Хмельниччина і Вінниччина. Найкраще розписана скриня, на думку журі, приїхала з Конотопа Сумської області. Друге й третє місця розподілили Українка, що на Київщині, Хмельниччина і Слов’янськ Донецької області. Краща жіноча вишиванка – з Конотопа, друге місце посіла Полтавщина, третю сходинку посів Слов’янськ. Три призових місця у конкурсі “Краща чоловіча вишиванка” здобув Львів. Дитяча вишита сорочка була найкращою у Києва, а срібним і бронзовим призерами стали Конотоп і Черкаси. У новоствореній номінації “Сімейна вишиванка” перемогло подружжя зі Львова – Леся та Мар’ян Сенів. А короваї-переможці до Києва привезли з Черкас і Слов’янська. Друге і третє місця розділили Полтавщина та Миколаївщина.
Свято вкотре акумулювало національну гідність і патріотизм. Викликало сльози суму за загиблими бійцями під час хвилини мовчання і сльози радості від довгоочікуваних зустрічей, оплесків і вигуків “Браво!” Особливо запам’ятається цей парад освідченням у коханні киянина Віталія своїй дівчині Уляні та благословенням пари всією громадою Софіївської площі. Надовго у серцях учасників Параду вишиванок-2014 закарбуються почуття, викликані розгортанням найбільшого синьо-жовтого прапора площею 2400 квадратних метрів, розмірами 60 на 40 метрів, що прибув із Артемівська Луганської області й у майбутньому замайорить на теренах звільненого Донбасу. В момент, коли національний стяг заполонив Софіївську площу, багато людей плакали, і навіть у чоловіків на очах виступали сльози. Україна об’єдналася…

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”