Голова Полтавської обласної ради Петро Ворона дав інтерв’ю Громадському радіо – про небезпеку “забалакування” реформ, причини скепсису щодо оновлення політичних еліт, плутанину з повноваженнями місцевих рад, допомогу українським військовикам і про те, чому і в чому обласні ради перебирають на себе функції обласних державних адміністрацій. Інтерв’ю прозвучало на Громадському радіо 17 серпня ц.р.

– Ви прийшли до нас на запис одразу після наради у Міністерстві регіонального розвитку і будівництва. Наскільки правильне моє припущення, що йшлося про реформу місцевого самоврядування?
– У Міністерстві регіонального розвитку і будівництва постійно проводяться наради з приводу реформування місцевого самоврядування. Але у мене є такий острах, що і ця реформа, як і в попередні роки, буде просто “забалакана”. Бо нині працююча Верховна Рада фактично не підтримала ті законопроекти, які пропонувалися міністерством. Від асоціації обласних і районних рад подається багато пропозицій, але вони вихолощуються і не враховуються. Асоціацією разом з представниками міністерства ми розробили свій проект. І підтримали проект, розроблений Русланом Князевичем (народний депутат України. – Ред.). Але на розгляд Верховної Ради потрапив уже інший законопроект, до якого у нас дуже багато заперечень.
Коли партії і політики йдуть на вибори, вони обов’язково обіцяють децентралізацію, обіцяють відкриті партійні списки. Але те, що ми сьогодні бачимо, – це абсолютна безвідповідальність і авантюра. Тому в мене сьогодні дуже скептичне ставлення і до наступних виборів, як до оновлення еліти, і до можливого реформування місцевого самоврядування.
– А наскільки Ваша критика стосується також партії “УДАР”?
– Наразі партія “УДАР” підтримує у Верховній Раді відкриті партійні списки, це записано у нашій програмі. Партія “УДАР”, мені це приємно говорити, фактично зініціювала дострокові вибори заявою Віталія Ковальчука на засіданні Верховної Ради. Люди зараз просто вимагають оновлення парламенту, але якщо він буде обиратися за тим законом, що є зараз, знову буде підкуп виборців.
– Чи вимагають люди оновлення місцевого самоврядування? Спочатку чули заяви про те, що спершу потрібно провести перевибори у Донецькій і Луганській областях, потім були заяви, що у такий спосіб ми б знову відокремлювали ці області від решти країни. Адже ситуація змінилася практично всюди в Україні, принаймні позірно. Ваша думка, наскільки потрібні місцеві перевибори і на якій території?
– Місцеві перевибори обов’язково потрібні там, де проходили дії АТО. Обов’язково. Можливо, навіть на період АТО на звільнених територіях необхідно ввести пряме президентське правління чи призначити представників Глави Держави, щоб навести лад. Я маю на увазі відбудувати, а також не допустити до управління цими територіями людей, які виступали за від’єднання цієї території від України. Люди також вимагають і місцевих виборів, але якщо ми говоримо про реформу місцевого самоврядування, то спочатку має бути реформа, а після неї одразу повинні проводитися вибори. Адже сьогодні маємо громади, де у сільських радах по 250–400 осіб і сільради фактично займаються тим, що ставлять печатки. Ми вже не знаємо, які повноваження у районних, у обласних рад, тому що все перемішалося. Потрібна реформа: субсидіарність, децентралізація, деконцентрація влади на місцях. Думаю, якщо вдасться провести дострокові вибори, то найперше, що має розглядати новообрана Верховна Рада, – це нова демократична місцева влада. І тоді весною можна буде проводити вибори до місцевих органів влади.
– Деякі слова, цілком зрозумілі людині, яка працює в місцевому самоврядуванні, незрозумілі багатьом слухачам. От Ви згадали субсидіарність. Що це таке?
– Субсидіарність – це коли повноваження органу влади передаються на той рівень, де він здатен виконуватися. Тобто максимальне наближення влади до людей. Скажімо, якщо я можу здійснювати інспекцію новозбудованих будівель, я повинен це робити на рівні територіальної громади і району. А не на рівні Києва, щоб стояти на перетині грошових потоків і збирати кошти. Децентралізація означає, що органи місцевого самоврядування повинні мати якомога більше повноважень і отримати їх ще більше з ліквідацією місцевих адміністрацій. Деконцентрація означає: якщо органи влади можуть виконувати повноваження, вони повинні їх виконувати, а не центр. У нас же виходить так, що центр сконцентрував у своїх руках усі фінансові потоки, сидить на них. Але “найбільша” корупція виявляється чомусь саме на рівні сільських рад, зокрема секретарів сільських рад: вони, як правило, найчастіше несуть відповідальність і, наскільки мені відомо, у Менській колонії (Чернігівська область. – Ред.) найбільше якраз таких державних службовців.
– Полтава і Полтавщина не є прифронтовою областю, але я знаю, що Ви нещодавно були на Луганщині. Чому? Що Ви там побачили?
– На Луганщину ми їздили разом із моїм колегою, Чернігівським обласним головою Миколою Звєрєвим. Возили гуманітарну допомогу й обладнання – прилади нічного бачення для військових, зокрема батальйонів розвідки. Там жахлива вода, тому треба було допомогти водою і харчами. І дуже важливо підняти бойовий дух хлопців, поспілкуватися з ними. Намагаємося знати проблеми кожного чоловіка, який воює, щоб вирішувати їх на місцях. З Полтавської області призвано більше двох з половиною тисяч хлопців. У багатьох із них немає ні шоломів, ні жилетів. Ми намагаємося їм допомагати. Форма, як кажуть бійці, “скляна” – і від холоду не захищає, і в спеку тільки заважає. У мене особисто складається враження, що Міністерство оборони так і не навчилося працювати і дбати про своїх солдатів. Ми “качаємо” колосальні кошти, як говорять, півтора мільярда за два тижні, а результату я не бачу. Хлопці питають: де професійні командири, де ті офіцери, що були в гарячих точках? Де афганські офіцери, які мають досвід ведення війни? У багатьох місцях командують бійцями офіцери, які отримали військову освіту лише на кафедрах в університетах. Я хочу, щоб служили всі, щоб хлопці не питали: де сини депутатів, чиновників? І щоб служили офіцери з досвідом ведення військових дій.
– А де депутати? Ви їх бачили?
– Я не бачив ні жодного призваного депутата, ні їхніх дітей. На жаль, не знаю, щоб вони там були присутні. Ну, можливо, хтось із депутатів на рівні районних рад і відправив туди свого сина.
– За попереднього, як кажуть, режиму у взаємовідносинах голови обласної ради і голови облдержадміністрації майже завжди верхню руку мав голова обласної державної адміністрації. Наскільки зараз це змінюється? Адже проголошення курсу на демократизацію, мені здається, має підвищувати роль виборної посади, а посада голови обласної ради є виборною, в той час, як голова обласної держадміністрації є особою призначеною. Як зараз складаються відносини? Змінюється щось?
– Відносини зараз змінюються, тому що, на жаль, доводиться констатувати, що і в районні, й у обласні держадміністрації прийшло багато людей не дуже професійних і не дуже компетентних. І обласні ради, не лише Полтавська, я знаю, підставляють свої плечі, перебирають на себе частину повноважень для того, щоб допомагати і армію годувати-взувати, і вирішувати транспортні проблеми. У нас великі питання до нафтогазового комплексу, були зловживання у роздачі мисливських угідь, будівництві доріг і так далі. Тому ми максимально включаємося в роботу і намагаємося допомагати адміністрації. Адміністрація не завжди сприймає це адекватно, можливо, сприймає як зазіхання на її повноваження. Один із класиків місцевого самоврядування сказав, що місцеве самоврядування і органи державної влади повинні ділити не владу, а роботу. І ми намагаємося зараз ділити роботу. Але проблема є. І вона має лягти в основу реформування місцевого самоврядування й органів державної влади. Це – два центри впливу на рівні області й на рівні районів. Їх треба ліквідувати. Як вищий представницький орган, обласна чи районна рада обов’язково повинна сформувати виконком, який повинен бути підзвітний, і таким чином працювати. І зникнуть проблеми протистояння.
– Чому у Ваших відповідях, навіть коли я не згадую про війну, про АТО, ці теми постійно присутні? Це зараз найперше, чим Ви опікуєтеся?
– Так. Сьогодні найперше, чим ми опікуємося, – це забезпечення всім необхідним наших земляків: нашого Полтавського батальйону, нашої Полтавської санітарної роти, яка готується до виїзду. І, на жаль, спостерігаємо, як і з боку Міністерства оборони, і з боку військових комісаріатів у нас дуже багато проблем: інертність, безпорадність. Міністерство оборони до цього часу займається тендерними процедурами, досі з центру не надходять необхідні речі: запчастини, одяг, жилети, каски, шоломи. Їх немає. Виникає питання: куди йдуть гроші, які виділяють Верховна Рада, Кабмін?..

Запитання ставив ведучий програми “Свобода слова”
на ICTV Андрій Куликов.
За матеріалами інтернет-ресурсів: hromadskeradio.org; soundcloud.com/hromadske-radio/