Щоб не годувати чужу армію, треба підтримувати свою
Значний внесок у благородну справу допомоги нашим військовослужбовцям, які перебувають у зоні бойових дій, зробили аграрії Машівського району. Найбільше гуманітарної допомоги (як транспортом, так і продуктами харчування, засобами гігієни та коштами) надійшло від господарств “Приват-Агро-Альянс”, “Коновалівське” та “Агрофірма “Покровська”, якими керує Іван Сидоренко; товариств “Востокстройгаз” та “Компанія “ФАРМКО” під керівництвом Євгена Степаненка та Григорія Лебедина. Картопля, олія, цукор, макаронні вироби, сало, крупи, тушонка — цих продуктів господарствами закуплено на десятки тисяч гривень.
Чималу допомогу українській армії надало ТОВ “Карлівське СГП “ЛОС”, де виконуючим обов’язки керівника – Олександр Парасочка. Внесок господарства – продукти харчування та засоби гігієни, кошти на бронежилети, 10 тисяч гривень матеріальної допомоги на придбання житла родині загиблого полтавського військовослужбовця, 12 комплектів одягу. Майже 20 тисяч гривень надало на придбання обмундирування для солдатів-земляків і ПСГ “Світанок”, яке очолює Володимир Кузьменко.
Також долучилися до благодійності приватне підприємство “Нове життя” та фермерські господарства району, зокрема “Бобошко”, “Рибалко”, “Кольвах”, “Головашич”, “Зерно”, “Геогчян”, “Обрій”, “Злагода”, “Анаско”, “Лещенко”, “Зоря”, “Рибалко”, “ЦІП”, “Вікторія” та “Веселка”. Фермери надали гуманітарної допомоги на 13 тисяч гривень.
Кошти на бронежилет зібрали за дві години
Коли стало відомо, що земляка, жителя Машівки, відправляють у зону АТО, селищна рада відразу звернулася до небайдужих громадян із пропозицією збирати кошти для придбання бронежилета солдату. Телефонували в організації, зверталися до підприємців, місцевих жителів. Здавали гроші хто скільки міг. І, як повідомила завідуюча сектором економіки та торгівлі райдержадміністрації Надія Шкурпела, необхідну суму зібрали за дві години.
“Водночас і щемно, і радісно, – говорить Надія Миколаївна. – Навіть слів не підбереш, щоб подякувати людям. Все-таки ми – Народ із великої літери, гідний кращого життя. Дай Боже нам миру…” Також Надія Шкурпела повідомила, що за кошти, які небайдужі люди продовжували приносити протягом дня, буде придбано ще один, “резервний”, бронежилет.
Мешканці Красногірки – українським військовим
Ініціаторами благородної справи стали місцеві депутати Тетяна Калюжна та Петро Нагорний. Комусь телефонували, комусь переказували, до когось їхали чи йшли. І жоден з односельців не відмахнувся, мовляв, це мені не потрібно. Через районну владу зв’язалися з обласним центром. У визначений день прибула вантажівка, і від околиці села об’їхали всю Красногірку, кожну садибу. Люди ділилися всім, що вродило на городі й що було вдома. Несли картоплю, буряки, капусту, огірки, цибулю, кабачки, моркву, макарони, крупи, а також олію, мед, борошно, цукор. Крім харчів, красногірці передали й товари першої необхідності: засоби гігієни, миючі засоби. Чималий внесок зробили місцеві фермери – батько і син Куренівські: закупили консерви, печиво, десять упаковок мінеральної води. Певну суму зібрали селяни й грошима. Хай Бог береже вас, наші чоловіки, батьки, сини, кохані. Хай вам щастить! Поверніться додому живими…
Підтримка земляків – справа честі
Мешканців Селещини в рамках часткової мобілізації було призвано чи не найбільше в районі. Тож, як сказав сільський голова Олександр Кербут, підтримка земляків – це справа честі. “У хлопців по телефону з’ясовували, що найбільше їм потрібно. Після цього збирали передачі з рідних країв”, – розповів Олександр Дмитрович. Байдужих до цієї справи не було. Здавали гроші підприємці, трудові колективи установ, підприємств і організацій, що працюють на території села. Таким чином жителі села зібрали близько восьми тисяч гривень.
Селещинські хлопці несуть службу в різних місцях. Тому до Миргорода, де кілька односельців охороняють аеродром, повіз передачу батько солдата власним автомобілем із причепом. “Навантажили з горою, – сказав сільський голова. – Щоб не лише нашим хлопцям вистачило”. Інший вантаж поїхав до Черкас, де також проходять підготовку селещинці. Ще один відправили в Донецьку область. Сільська рада теж виділила невелику матеріальну допомогу кожному мобілізованому односельцю.
Маленька Павлівка – великий патріотизм
– Про те, що вкрай потрібен бронежилет, мені розповів по телефону, – говорить сільський голова Павлівки Ольга Гуня, – колишній учень, який несе службу на Сході. Відразу зібрали депутатів сільської ради, а ті “кинули клич” по своїх округах. Люди почали зносити кошти. Вже увечері вся необхідна сума – шість тисяч гривень – була зібрана. І це змогла наша маленька Павлівка! Купити бронежилет допоміг директор ТОВ “Приват-Агро-Альянс” Іван Сидоренко. Солдат уже телефонував, що отримав передачу від односельців, за яку дуже вдячний. Потрібні ще деякі дрібнички з екіпірування. А потім додав: “Ви нам на виховних годинах у школі розповідали про війну. Але то були просто слова, хоч і проймали. А тепер я з власного досвіду знаю, що таке війна: окопи, спалений хліб на полях, підбита техніка…”
Ще один мешканець Павлівки нині проходить підготовку, додала Ольга Миколаївна. І за першим його зверненням односельці готові надати допомогу.
Віктор Хафізов із Машівки вдячний за підтримку
Віктор був мобілізований чотири місяці тому, адже має досвід служби за контрактом у Іраку. На полігоні в Черкасах відпрацьовували призабуті навички, але, за словами бійця, практичних занять, зокрема зі стрільби, було малувато. Після двомісячної підготовки опинився воїн на передовій.
– Багато чого солдати не розуміють, з багатьма речами не згодні, та що поробиш. Дуже сумують за домівками. Коли я дізнався про відпустку, добу навіть не дрімав. А вже як опинився вдома, проспав до дев’ятої ранку. І ще б спав, якби донечка не розбудила.
Чоловік розповідає, що з харчуванням усе нормально: є польова кухня, є їдальня. Та й на вогнищі бійці умудрялися варити борщ. Часто надходить гуманітарна допомога: отримували передачі і з Михайлівки, і з Машівки. Спасибі добрим людям. Із Полтавщини передали картоплю, крупи, макарони… Також днями приїхали дві фури з водою.
За все це солдат щиро дякує землякам, а також усім, хто допоміг придбати для нього бронежилет і доставив його на місце служби.
Вдома побував учасник АТО Олександр Звірінський
Олександра мобілізували тоді, коли починали квітувати садки, озимі хліба врунилися яскраво-зеленим килимом. Прийшов додому, та й то на кілька днів, коли озимину вже зібрали – побачив переорані поля.
Солдат розповів, що після мобілізації протягом місяця проходив підготовку спочатку в Черкасах, потім – на Дніпропетровщині. А вже звідти – на Донеччину…
За словами бійця, чимало тамтешніх мешканців допомагають нашим військовослужбовцям. Доставляють і харчі, і цигарки, і воду. Підтримують морально. Один фермер привозив молоко відрами: “Хлопці, пийте. Я завтра-післязавтра ще підвезу”. Але траплялося, що після вживання місцевих гостинців і води хлопці потрапляли на лікування… Так що люди є всякі.
Розповів Олександр, що дуже раділи, коли двічі отримували зібрану мешканцями Машівки і доставлену полтавськими волонтерами гуманітарну допомогу. Іншого разу була передача із Селещини. “Ділимося один з одним. Немає значення, звідки та передача прибула і хто з нас звідки призваний. Бо ж  усі робимо велику спільну справу – боронимо Батьківщину”, – розмірковує чоловік. За його словами, з продуктами харчування проблем немає, а от із водою важкувато. Бронежилетом Олександра забезпечило господарство, де працював. А нещодавно якісні засоби захисту надійшли і від благодійників.
Олександр розповідає про війну, але видно, що він усіма думками, всім серцем приріс до рідної землі, на якій звик трудитися змалечку. Йому б за кермо трактора – і в поле. Йому б плекати зерно, збирати врожай, ростити дітей у рідній Базилівщині…
Бережи вас Бог, солдати неоголошеної війни.
Вдячність матері
Коли мама Дмитра Довгаля з Кошманівки дізналася, що сина, військовослужбовця Збройних сил України, направляють у зону АТО, відразу звернулася за допомогою до односельців.  Адже страшно відпускати сина на війну без засобів захисту. І допомагали люди хто чим міг. Крім бронежилета встигли придбати медикаменти, засоби гігієни, захисту, продукти.
– Я низенько вклоняюся всім кошманівцям: сусідам, кумам, однокласникам Діми, його рідній футбольній команді, – говорить Наталя Довгаль, мама солдата, – а також працівникам сільської ради, місцевим депутатам, керівництву і трудівникам сільгосппідприємства “Чиста криниця”, колективу дитячого садка, приватним підприємцям за небайдужість, підтримку, надану матеріальну і моральну допомогу. Безмежно вдячна також і моїм колегам – педагогам Сонячного навчально-виховного комплексу, жителям сіл Кошманівської сільської ради – Богданівки і Миронівки, які активно долучилися до збору коштів. Необхідна сума була зібрана всього за два дні. А працівники Машівського промислу, РБД газопромислового управління “Полтавагазвидобування” придбали для сина кевларову каску, що коштує кілька тисяч гривень. Також дуже вдячна моїм кумам Самохаткам і Гайдарам, які допомогли доставити все зібране з Кошманівки у військову частину, де в той час ніс службу мій синок.
Велика материнська подяка всім добрим людям за розуміння, людяність і милосердя. Здоров’я, достатку і миру від усього серця бажаю кожному, хто прийшов на допомогу.

Валентина ПАТИК
Журналіст
Людмила ТЮТЮННИК
Журналіст