Два роки тому в Україні стартував проект «Майстерня європейської політики», започаткований Інститутом політичної освіти за підтримки донорської спільноти та низки дипломатичних місій у нашій країні. Його метою є створення проєвропейської мережі з числа нової хвилі перспективних політичних діячів та активістів, яка впливатиме на місцеву, регіональну та державну політику через сприяння європейській інтеграції. Днями завершився четвертий етап проекту, який тривав упродовж 10 днів у форматі навчальних візитів до Угорщини, Словаччини та Польщі. Серед 20 учасників такого стажування Полтавщину представляли двоє кременчужан – депутати міськради, голова ГО «Рідне місто» Юрій Гриценко та керівник ГО «Сила людей» Оксана Гуйда.
Повернувшись додому, Юрій Гриценко поділився враженнями від побаченого. Зокрема, на його думку, найкориснішим для України є досвід Словаччини.
«Євросоюз – це не рай, але реальна альтернатива для сьогоднішньої України», – процитував екс-прем’єр-міністра Словаччини, депутата Європарламенту Мікулаша Дзурінду Юрій Гриценко.
– Серед усіх європейських політиків і діячів, з якими ми зустрічались, Мікулаш Дзурінда справив найбільше враження. Вісім років він був прем’єром Словаччини, відповідав за реформи, які проводила країна після підписання спочатку Угоди про асоціацію з ЄС в 1991 році, а потім, у 2004 році, – й вступу до Євросоюзу. Ми дізналися, що до початку європейських реформ обсяг ВВП Словаччини з населенням 5,4 мільйона осіб був навіть нижчим, ніж зараз в Україні. Сьогодні ж обсяги ВВП цієї держави випереджають українські на 3 відсотки. За останні 13 років, відколи Словаччина розпочала європейський шлях розвитку, рівень безробіття в країні зменшився з 20 до 8 відсотків. Сьогодні це вже не «чорна діра Європи», як називали Словаччину на початку 1990-х років, а держава, яка інтенсивно розвивається, залучає інвестиції в промисловість та соціальну інфраструктуру, створює нові робочі місця, – розповідає Юрій Гриценко. – Мікулаш Дзурінда проводив дуже жорсткі реформи, довелось «затягнути паски», жорстко дебатувати із профспілками, але впевнено працювати далі. На той час у Словаччині був розформований військово-промисловий комплекс, закриті два атомні реактори. Натомість після вступу до ЄС в цю країну «зайшли» провідні автомобілебудівні компанії. Словаччина нині виробляє найбільшу кількість автомобілів у світі на одного мешканця.
Юрій Гриценко не приховує позитивних емоцій щодо діяльності екс-прем’єра Словаччини Мікулаша Дзурінди, якому вдалося здійснити суттєві кроки на шляху до децентралізації влади.
– Він рішуче викорінював корупцію в судовій системі. Подекуди навіть дуже жорстко – 80 відсотків суддів подали позови до суду на державу. Словаки тільки зараз починають розуміти цінність тих реформ, а тоді називали прем’єр-міністра «тираном». Натомість він критикує поверхневі реформи, донедавна проведені в Україні, вважає, що це – гірше, ніж повна відсутність реформ. Однак пан Дзурінда гаряче вітає прагнення України до змін. Він навіть запропонував створити спеціальну телепрограму, в якій готовий розказувати українцям про необхідність реформ і запрошувати до ефіру інших європейських реформаторів, щоб вони поділилися з українцями досвідом. Мікулаш Дзурінда не заперечує: реформи іноді є дуже болючими, чимало людей залишаться без роботи, ймовірно, припинять роботу і деякі галузі економіки, але треба бути цілеспрямованими і не зупинятися на півшляху.
Юрій Гриценко зазначає, що європейські реформи в Словаччині тривають і нині, але найскладнішим періодом для країни були перші два роки після вступу до ЄС.
– Це період, коли відбувається кардинальна перебудова мислення людей. Вони мають звикнути до того, що ніхто й нічого за них робити не буде, ніхто не прийде і просто так грошей у кишеню не покладе. Хочеш чогось досягти – вчись, працюй, пропонуй, але не сиди й не чекай. Це і є приклад громади, яка активно бере участь у проектах Євросоюзу, а відтак ремонтує дороги, будує соціальні об’єкти. Ті, які залишаться інертними, ніколи не матимуть коштів для розвитку, – розповів Юрій Гриценко.
Відкриття кордонів додає обдарованим і талановитим фахівцям більше можливостей у реалізації своїх планів. Чимало молодих словаків та поляків виїжджають на навчання та роботу до більш розвинених країн. І хоча в цьому є певні плюси, керівники держав усе ж сподіваються, що досвідчені спеціалісти повернуться на батьківщину, звісно, за умови, що їм будуть запропоновані належні умови праці та гідна зарплата. Середній розмір зарплати сьогодні у Словаччині становить близько 500 євро, майже таку ж суму отримує й середньостатистичний словацький пенсіонер.
Досить високо оцінена в країні праця держслужбовців. Так, зарплата мера міста Братислави становить 4,5 тисячі євро, працівники мерії отримують в середньому 830 євро на місяць. Високий рівень зарплат у держструктурах – один із елементів запобігання корупції. Так вважають у керівництві ЄС. До речі, всі рішення щодо надання бюджетних коштів, проведення тендерних процедур оприлюднюються на офіційних інтернет-сайтах, де кожен громадянин може побачити, як витрачаються кошти держави, міста.
– Ми зустрічались із начальником поліції столиці Угорщини Будапешта, – продовжує тему боротьби з корупцією Юрій Гриценко. – В Угорщині 48 тисяч поліцейських, ця професія – сьома за рейтингом зарплат у країні. Підготовка, наприклад, як до нашої патрульної служби, триває два роки (в Україні – один місяць. – Ред.). Вивчається не лише біографія кандидата, а і його податкові декларації, коло друзів, захоплень. У поліції діє  навіть спеціальний підрозділ із контролю за діями правоохоронців: поліцейського можуть навмисно спровокувати на отримання хабара, і якщо він спокуситься на це, то буде одразу звільнений. Як результат, 80 відсотків населення країни сьогодні довіряють поліції й підтримують її дії. За кожною школою закріплений один поліцейський, який опікується учнями, регулярно проводить профілактичні бесіди й лекції в класах.
Українців у Польщі особливо цікавили робота органів місцевого самоврядування, принципи формування бюджетів на місцях і розподіл коштів громади, адже реформи з децентралізації влади, адміністративно-територіального устрою, які готуються в Україні, будуватимуться за польською моделлю. На цьому неодноразово наголошував і Президент України Петро Порошенко.
– Насамперед ми звернули увагу на те, що кошти, які заробляє гміна (адміністративна одиниця на зразок міста, села чи селища в Україні), залишаються у місцевому бюджеті. Тобто громада сама вирішує, як і на що їх використати. Воєвода може заперечити щодо рішення гміни у випадку недоцільного, на його думку, розподілу коштів. Тоді громада має право звернутися до суду й відстояти свою позицію. У гмінах існують також ради громадського пожитку, члени яких обираються згідно з польським законодавством і можуть надавати свої рекомендації органам місцевого самоврядування в 34 сферах діяльності, – зазначив Юрій Гриценко.
У Польщі відсутня система держказначейства, гміна сама обирає банк для розміщення своїх коштів. До речі, крім місцевого бюджету, там працює ще й система залучення коштів Євросоюзу. Для України цей досвід може бути дуже цікавим. У місті Люблін, що неподалік українського кордону, за фінансової підтримки ЄС активно реалізуються проекти будівництва індустріального парку, в якому частка коштів міста становить лише 10 відсотків, будуються аеропорт, багаторівневі дороги. Це при тому, що чисельність населення Любліна складає близько 300 тисяч осіб. Але ж рівень розвитку відповідає місту-мільйоннику. В Польщі наразі активно впроваджується також система громадського бюджету. Наприклад, депутати місцевої ради вирішують, що громадський бюджет цього року становитиме 10 мільйонів злотих. Далі громада, причому не лише організації чи об’єднання, а й окремі громадяни, вносять свої пропозиції, що б вони хотіли створити в місті. Пропозиція розміщується на сайті, і якщо набере на свою підтримку певну кількість голосів, влада зобов’язана взяти її до розгляду й втілити в життя. Таким чином відбувається реалізація громадських ініціатив. У Любліні щороку розглядається понад 200 таких громадських пропозицій. Щоправда, у міського голови є право вето, яке він може застосувати, якщо ініціатива суперечить, наприклад, нормам моралі. У напрямку формування громадських бюджетів у Польщі працюють уже близько 70 міст.
Також Юрій Гриценко звернув увагу на так звані проекти транскордонної співпраці, котрі поляки із залученням коштів Євросоюзу сьогодні активно впроваджують в Україні. Зокрема у Львові таким чином вже збудовано 50 кілометрів велосипедних доріг, у музичних школах Луцька оновлено апаратуру та обладнання, невдовзі до Любліна з метою культурного обміну вирушать творчі колективи Полтави.
– Кременчук теж має можливість скористатися допомогою Любліна, – акцентує Юрій Гриценко, – керівництво цього міста висловило готовність до співпраці. Наше місто могло б використати досвід Любліна, наприклад, у створенні індустріального парку, або розпочати проект облаштування в місті велосипедних доріжок. У Любліні такий проект обійшовся у 3,5 мільйона євро. Звісно, більша частина – кошти ЄС. Крім цього, поляки запропонували нам взяти участь у конгресі ініціатив Східної Європи (КІСЄ), що проходитиме цієї осені в Любліні. На заході будуть обговорюватись і пропонуватись до реалізації українсько-польські проекти. Взяти участь у конгресі можуть як державні установи, громадські об’єднання, так і звичайні громадяни.
Юрій Гриценко також повідомив, що фракція «Рідне місто» в Кременчуцькій міській раді, яку він очолює, уже зараз має що запропонувати полякам. А для початку ініціюватиме ухвалення міської програми розвитку велосипедного спорту та будівництва велосипедних доріжок у Кременчуці.

Віра ІЛЬКОВА
“Зоря Полтавщини”