Рішення про формування в кількох областях України батальйонів територіальної оборони було прийняте згідно з розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних сил України. На Полтавщині ця робота розпочалася 23 квітня, а вже 10 травня був складений акт про готовність частини до бойового застосування. Незабаром перший підрозділ відбув на місце бойової служби. Днями нам удалося поспілкуватися з командиром Полтавського батальйону територіальної оборони Іваном ПЕТРЕНКОМ.
Законне збройне формування нового типу
Якщо раніше в Україні існували два види військової служби, строкова і контрактна, то після прийняття Верховною Радою відповідного закону є й третій: служба по мобілізації. Усі нинішні бійці Полтавського батальйону територіальної оборони на момент мобілізації були цивільними: колишні солдати строкової служби й офіцери, які відслужили у Збройних силах, є й такі, що не служили зовсім. Командир батальйону, підполковник Іван Михайлович Петренко – кадровий військовий, шість років тому звільнився в запас у зв’язку з виходом на пенсію.
За словами комбата, рішення Генерального штабу ЗСУ про створення батальйонів територіальної оборони було викликане потребою терміново зміцнювати боєздатність армії. Колишньому кадровому військовому боляче говорити про те, що Збройні сили України за останні роки були фактично знищені:
– Те, що в Україні ще існувало номінально, – це “паперові” кадри парадних частин. І десантники, і артилеристи потрапили під значні скорочення. Мотострілкова бригада, розміщена неподалік міста Чугуєва Харківської області, єдина прикривала увесь Схід України. Тому батальйони територіальної оборони – це законні військові формування, створені для того, щоб виконувати бойові дії, наводити порядок, охороняти державні, військові об’єкти.
Все робилося у дуже стислі терміни. Проблем було багато і з розміщенням бійців батальйону,  і з його забезпеченням, починаючи з найнеобхіднішого. Якийсь час не вистачало навіть взуття потрібних розмірів. Одягнути солдатів вдалося лише завдяки небайдужій громадськості. До справи долучилися влада, партійні осередки ВО “Батьківщина” та ВО “Свобода”, обласна організація воїнів-інтернаціоналістів, релігійні громади. З середини травня особовий склад полтавського батальйону вже почали залучати до виконання завдань із охорони об’єктів військового значення.
Де і як служиться землякам
– Нині підрозділи частини несуть службу у шести місцях, – розповідає Іван Петренко. – Найбільш важливі об’єкти знаходяться на південному сході Харківської області. Ведемо спостереження, затримуємо порушників, забезпечуємо можливість бойовим частинам Збройних сил України виконувати свої завдання. Полтавці надійно підтримують батальйон у вирішенні матеріальних проблем. Скажімо, більшість техніки з народного господарства прийшла така, що ледь дісталася до військкоматів. Зараз її вже можна використовувати за призначенням. Тепер озброєнням та одягом солдати забезпечені, харчування також нормальне. Наявних засобів захисту вистачає на те, щоб на місцях несення служби солдати стояли у бронежилетах і стальних шоломах. Придбані вони за сприяння облдержадміністрації. Міністерство оборони бронежилетів не надає, – очевидно, їх немає. Чому так? Питання не до нас. Та, на моє переконання, роль бронежилетів у сучасних бойових умовах значно перебільшена – куля від кулемета ПК пробиває залізничну рейку. На війні солдатські життя рятують не стільки бронежилети, як військова дисципліна.
На запитання, чи вдалося налагодити відповідну дисципліну, Іван Петренко відповів: “Так, але проблем при цьому залишається чимало”.
– Багато неузгодженостей із чинним законодавством. Скажімо, батько трьох дітей, згідно з діючим законодавством, не повинен підлягати мобілізації. А у батальйоні такі є. Якщо людина за станом здоров’я обмежено придатна до служби, її теж треба звільняти. У такому разі й задіяти бійця, як недостатньо здорового, я не маю права, і звільнити також не можу, – продовжує розповідь комбат.  – А ще законом, наприклад, передбачено звільнення зі служби, якщо на утриманні солдата є діти чи дружина з інвалідністю. А якщо мама-інвалід потребує догляду єдиного неодруженого сина? Таких правових колізій, не прописаних у законі чітко, чимало, і вони дуже впливають на моральний стан особового складу. На запитання, коли буде наказ про демобілізацію, відповісти також не може ніхто: служитиме солдат чи до Покрови, чи до Миколая – невідомо. Хто прийде йому на заміну, чи готуються такі кадри? Ким змінювати тих, хто звільнений або підлягає звільненню? Ці запитання також залишаються без відповіді.
Як розповів Іван Петренко, чоловіки, мобілізовані з сільської місцевості, дуже переймаються домашніми клопотами: сіно худобі не кошене, чимале господарство без чоловічих рук утримувати важко, жуки їдять картоплю… Це зовсім не дрібниці, оскільки дуже впливають на моральний стан бійців.
Через великий обсяг поставлених перед батальйоном завдань важко людину “висмикнути” зі службового процесу і надати відпустку. Щоб відпустити одних, доводиться додатково навантажувати інших. А побувати вдома хочуть усі. Дуже збурило бійців оте однобоке “перемир’я”. І коли знову лунають слова про тимчасове припинення вогню, переговори з сепаратистами, це їм зрозуміти важко.
– Під час затяжних дощів у окопах було по щиколотки води. Солдати несли службу в плащ-палатках, мокрих наскрізь, бо навіть обсушитися як слід можливості не було. Та найбільше дошкуляє невизначеність. Складно пояснити бійцю, чому Верховна Рада збирається на канікули, не хоче голосувати потрібні закони, продовжує ділити крісла і портфелі, коли в державі особливий стан, – зазначає Іван Петренко. – Солдати ж не дурні, розуміють, що відстоюють не лише безпеку України, народу, а й конкретні інтереси можновладців та олігархів, які допустили цю війну на Сході…
За спиною – Батьківщина
– У батальйоні людей, які до мобілізації працювали офіційно, дуже мало. Більшість молодих хлопців мали неофіційну роботу. Якщо першим зберігається робоче місце і середній заробіток, то решта, а це переважна більшість, мають обходитися отими двома тисячами гривень, які зараз держава платить солдату, – продовжує мову про наболіле Іван Михайлович. – Кожен боєць годував сім’ю: хтось – підприємництвом, хтось – заробітками. Тому багато родин, доки годувальник в окопі, переживають реальну матеріальну скруту. А дітей пора збирати до школи. По телебаченню дуже красиво прозвучали гарантії для тих, хто до мобілізації виплачував кредити. Насправді ж єдина банківська установа, що виконала рішення Кабміну про “заморожування” кредитних платежів, – Ощадбанк. З рештою банків триває обмін довідками, якісь обіцянки, але конкретного захисту військовослужбовця немає. Солдат несе важку ратну службу, а в цей час чемний голос по телефону обіцяє відібрати у нього квартиру, якщо заборгованість не буде погашена до якогось там числа.
За словами комбата, певний прошарок людей на Сході налаштований до української армії не надто добре, та й органи влади залишаються переважно “прорегіональними”. Тому доводиться вислуховувати на свою адресу і про бандерівців, і про дивізію “СС-Галичина”. Просепаратистськи налаштоване населення підходити близько до українських позицій остерігається, але навмисні дії таких громадян припиняти доводиться часто.
Та попри все бійці батальйону територіальної оборони несуть службу гідно: охороняють об’єкти, ведуть спостереження і добре усвідомлюють, що за їхніми спинами не просто рубежі області – це лінія захисту Полтавщини.

***

…Після цієї розмови не покидає думка: невже ми, сформувавши на порожньому місці цілий батальйон, всією громадою не здатні солдатським матерям і дружинам заготовити по кілька тюків сіна, забезпечити господарства солдатів кормами для домашньої худоби і птиці, врешті-решт заспокоїти наполегливих банківських клерків? А всяк, хто засумнівається, мовляв, навіщо це мені треба, нехай уявить себе на хвилину по коліна в багні в окопі на Сході України. Під можливим обстрілом. Це в той час, коли більшість людей продовжують мирне життя: зранку цілують дітей у ліжечках, а увечері несуть додому зарплату, хліб і щось малечі “від зайця”. Бійці батальйону несуть службу за себе і за всіх нас.

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”