Вогненним купальським вінком пливе сонце по синьому плесу неба – світанково-рожеве, полуднево-медове, вечірньо-багряне. Обганяє лебедині пари хмарин і голубі водограї дощів. Несе давню казку в розкриті обійми літа.
За плечима в купальської таємниці – десятки сивих століть. Але вона приходить у світ, як і вперше, розмаєм юності та любові. Кличе в поле й на луки, в ліс і до берегів ріки. Там всі трави о цій порі чудесно помічні. Зупиняється час і починає зворотній плин, коли дівчата плетуть вінки – з ніжності васильків і з вірності резеди, з небесних сокирок і з сонцеликих ромашок. Тільки до вечора цвісти духмяним вінцям на дівочих косах, а потім – пливти і пливти по синьому плесу ріки назустріч щасливій долі.
Із солов’їних пісень купальська ніч викрешує найжагучішу таємницю – вогнисту квітку чарівної папороті. Й дарує її для всіх у святковім багатті тисячолітнього дива.
Рубрика: 
