Шановні мешканці обласного центру та гості Полтави, якщо ви полюбляєте екстрим, а протягом робочого дня ваше начальство не забезпечило вас вдосталь адреналіном, раджу скористатися послугами кільцевого автобуса, номерний знак якого В1 3006 АА. Автора цих рядків вищеназваний транспортний засіб доставив від зупинки “5 Школа” до “23 Вересня” за лічені кільканадцять хвилин, хоч у звичайному режимі така поїздка триває щонайменше вдвічі довше. Цей “килим-літак” мчав повз зупинки під голосний оклик кондуктора: “Жебеі – виходять?” І величезний автобус проскакував “Жебеі” зі свистом. Пасажирів бовтало і кидало щоразу, як водій гальмував після чергового маневру.
Молода мама ледь утримувала дитячий візочок, що підстрибував на кожній вибоїні. Зрештою доручила його літній жінці й пішла домовлятися про безпеку поїздки. Кондуктор на прохання зреагував суворим поглядом та й по всьому. В цей момент водій черговий раз натис на гальма так, що навіть пасажири, які сиділи, мусили хапатися за поручні.
Мама гукнула на увесь салон:
– Майте совість, дитині лише місяць!
Автобус саме заходив у “піке” на чергову зупинку. Обізвалася одна з трьох дівчат від дверей середнього майданчика:
– Та що ж ви робите, скільки аварійних ситуацій уже створили!
Кондуктор незворушно відповів:
– Ні одной!
– Та як це “Ні одной”, нам же усі машини сигналили!
Коли за дівчатами вже закривалися двері, суворий чорнявий кондуктор “виплюнув” голосно на увесь довжелезний автобус:
– А пошла ти на…
У чемного школярика, що сидів поруч зі мною, від цієї розхлюпаної жовчі відвисла щелепа. Певно, вразила його не стільки екстремальна їзда, скільки отой публічний посил на недалеку адресу.
Було це у вівторок, 17 червня, близько 18-ї години. Як звати отого “чемного” кондуктора, нехай з’ясовує його начальство. А я точно знаю, що з таким сервісом Україна до Європи не доїде, як би не старалася. Та й кому там потрібні такі безвідповідальні та хамовиті?

Ольга ЩЕГЛОВА
“Зоря Полтавщини”