Увечері завітав до аптеки, аби купити пластир (натер палець на нозі). Здивувало те, що виріб, який коштував 4 гривні, аптекар продав мені за півціни монетами, аби тільки не шукати здачу з паперової купюри…
У кінці дня в магазині придбав упаковку найдешевших сосисок (6 штук (204 грами) – 9 гривень, гидота рідкісна! Особливість: аргентинці так “помішані” на гірчиці, що у них сосиски вже зі смаком гірчиці!), хліб (5 гривень за 200 грамів) та знову яблука. Розшукав воду лише по 5,75 за 2-літрову пляшку. На здачу (за 0,25 грн) отримав іриску. А ще були крекери в коричневому цукрі (6 гривень за 200 грамів).
Ночував у наметі. Усе гаразд. Один раз уночі повз мій намет пробігала зграя собак, до яких у аргентинців особливо шанобливе ставлення. Понюхали й пішли геть.
Уранці дуже сильний вітер, аж ламало гілки дерев.
Довелося шукати біотуалет. Був також знайдений автомат, який продавав літр кип’ятку лише за 2 гривні, знову ж таки в твій термос – для мате…
Наступного дня мене чекала нова невдача: квитки на єдиний потяг до Барілоче, що залишився і курсує щоп’ятниці (він тут взагалі єдиний), розкуплені до Нового року. Настрій геть зіпсований. Довелося купувати вдвічі дорожчий квиток на автобус – за 360 гривень (800 кілометрів, 15 годин у дорозі, нічний). Це ще добре, що автобус виявився не “крутим”, двоповерховим, як більшість тут, а звичайним, тому і ціна дещо нижча… Заодно вдалося підзарядити акумулятори до фотоапарата – домовився з касиром, щоб подивилася… Сходив у місто, купив знову яблук і води. До речі, в цей час ще й погода вкрай погіршилася. Хотілося якомога швидше звідси виїхати.
На 2-му поверсі автостанції виявив кафе-ресторан. Великий гамбургер із картоплею фрі – 53 гривні. Несмачно, зате хоч не голодний. Тут же нарешті Інтернет – 4 гривні за 20 хвилин.
В автобусі жарко. За вікном – все той же безкрайній степ, інколи – туман. Ще цікаво, що дві третини відстані (близько 550 км) їхали по дорозі без твердого покриття – по ґрунтовці!!!
Сан-Карлос-де-Барілоче
Нарешті попереду вгорі засяяли засніжені гірські вершини, внизу – синіють озера з білими гребенями хвиль. Якщо є десь на Землі рай, то це саме тут.
Місто Барілоче розташоване біля підніжжя Анд на висоті 893 метрів на березі велетенського льодовикового озера Науель-Уапі. Площа поверхні останнього перевищує півтисячі квадратних кілометрів, а глибина сягає півтисячі метрів. Деякі очевидці, а також місцеві індіанці стверджують, що в озері мешкає власне “Нессі” – чудовисько на прізвисько Науеліто, яке ніби зовні схоже на плезіозавра.
Населення Барілоче – 108 тисяч.
Поснідав у барі автобусного термінала. Спочатку спокусився на апетитне фото і невисоку ціну – замовив салат із шинкою. Геть не наївся. Довелося замовляти малонезу де плато – ще 45 гривень…
Так скучив за горами, що без інтернет-наводки – просто на око – обрав найближчу вершину і рушив. По дорозі в магазині традиційно прикупив 2 кілограми яблук.
Поки йшов до гори, побачив, у яких умовах живуть мешканці околиць Барілоче: сяк-так збита з кусків фанери, лінолеуму та якогось іншого пакувального матеріалу халабуда й на ній – супутникова “тарілка”. Є й просто три-чотири вкопані в землю дровиняки, між ними – ганчірка. І все… Але обов’язково – супутникова антена. А ще в кожному такому “дворі” по дві-три розвалені автівки й одна, що їздить…
Видершись на гору Естрратос
(1581 м, якщо вірити карті), побачив за нею озеро, яке було відсутнє на карті. А ще дорогою був ліс із хвойних дерев із просто велетенськими шишками. Одну з таких привіз діткам до України.
Трохи далі виявив кілька полян із десятками пеньків, де всі довколишні дерева були вщент вирізані. Виявляється, не лише в нас так по-варварському нівечать природу!
Несподівано повернувся туди ж, звідки прийшов, – на околиці міста. До речі, знову десятки однотипних, схожих один на одного, як дві краплі води, будиночків із металевими дахами. В магазинчику, який розташований просто в приватному житловому будиночку, купую гарну, якісну шинку, її тут же обов’язково нарізають на спеціальному апараті, а перед покупкою дають спробувати (13 гривень за 100 грамів), хліб, шоколадний батончик (28 грамів 4,5 гривні), арахіс із сіллю та перцем (щось близько 5 гривень). Повертаюсь до підніжжя гори, аби влаштувати нічліг. Довго не можу знайти місця, бо скрізь або смітник, або туалет, або розвалені автівки…
Наступного дня знову гори. Підкорюю, якщо вірити карті, Вулкансіто (1595 м) та Ніреко (2200 м). Кілька разів бачив великого птаха – на кшталт орла або коршуна. Милуюся вечірньою панорамою Барілоче з висоти гір. Спуститися остаточно не встигаю, ночую на плоскогір’ї десь на середині Вулкансіто.
(Далі буде).

(Продовження. Початок у №№ 89–90, 91–92 за 20 і 24 червня ц.р.).

Максим СИКАЛО
“Зоря Полтавщини”