Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Мстислав уже двадцять один рік, як покинув наш грішний світ, забравши з собою у Небесні обителі ніколи й нікому неповірений сум від завданих йому на землі скорбот, намість залишив нам безпрецедентний зразок служіння Українському Православ’ю. Бог вів його довгою життєвою дорогою – через дев’яносто п’ять літ і через розшматовану на початку ХХ століття між Росією та Польщею Україну, через поруйновані полум’ям Другої світової війни країни Західної Європи, в яких шукали собі не тільки прихисток, а й духовне пристанище тисячі біженців з православної України, через Американський континент, на якому трудами й молитвами подвижника у Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі, США) постав “Український Єрусалим”: Консисторія, духовна семінарія Святої Софії, бібліотека, музей, церква-пам’ятник мученикам за свободу України, друкарня, редакція журналу “Українське Православне Слово”.
Господь показав Степану Івановичу Скрипнику (світське ім’я Святійшого) далекі землі й різні народи, але зрештою повернув на рідні пороги – 1990 року 92-літній митрополит Мстислав, який на той час уже упродовж двох десятиліть очолював УПЦ в США, а також діаспору в Європі та Австралії, був обраний Патріархом Київським і всієї України. Двічі Святійший відвідав і колиску свого дитинства та юності – затишну, тиху Полтаву, яка тоді, на зорі української Незалежності, ще дуже важко відкривала для себе правдиву історію свого роду, в якій величне місце належить і дядькові Святійшого, Голові Директорії УНР, Головному отаману військ УНР Симонові Петлюрі, і ще десяткам та сотням українських патріотів.
Щоб нагадати землякам про 24-ту річницю інтронізації Патріарха Мстислава, у Полтаві провели “круглий стіл” на тему “Духовні посили великого полтавця”. Організатори зібрання – облдержадміністрація, Консисторія Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ, обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського. Саме у стінах інституту й відбулось обговорення за участю науковців, учителів, громадських діячів.
Перед початком роботи засідання єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Афанасій благословив його учасників. Виступ владики був майже повністю присвячений найзнаковішим віхам біографії Святійшого – і службі в Українській армії у буремні 1917 – 1921 роки, і депутатству в Польському Сеймі від Волині й Полісся, і відродженню та розбудові УАПЦ у воєнні роки, коли переслідуваний фашистами подвижник опинився навіть у камері смертників…
Слухаючи єпископа Афанасія і затримуючи погляд на великому й світлому за своїм змістом портреті Патріарха Мстислава, який поставили на столі президії, поряд з іконами, шанобливо прикрасивши вишитим рушником, певно, не один із присутніх міркував про ті прості й незглибимі слова, які залишив нам Святійший у складеному в останні дні життя заповіті: “ …Від дитинства мої батьки та найближчі й найдорожчі родичі вчили мене: “Степанцю, дитинко! Усе, за що не візьмешся робити, починай з Богом! Або хоч перехрестись і тоді починай…”
– Величезним є внесок Патріарха Мстислава у здобуття і становлення Незалежності України, у творення нашої держави, у пробудження національної свідомості, у відродження Українського Православ’я київської традиції, нашого національного православ’я, – наголосив владика Афанасій.
Кандидат філософських наук, професор Полтавської державної аграрної академії Сергій Шейко зупинився на тому, що духовна спадщина завжди оцінюється у суспільстві досить повільно, але, на його переконання, останні події в Україні, Революція Гідності наблизили нарешті той час, коли кращі її зразки мають помітно вплинути на наше життя. Кандидат історичних наук, доцент Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Юрій Вільховий торкнувся болючої теми розділення в Українському Православ’ї. Відсутність Помісної Церкви він назвав викликом сучасній Україні, адже наслідком є роз’єднаність народу, “розколеність” його духу. Разом із тим науковець застерігає від занадто активних дій щодо об’єднання Церкви, адже в таких процесах неприпустимий будь-який вид примусу.
Цікаву розповідь для учасників зібрання підготувала заслужений працівник культури України, голова обласного відділення Міжнародної організації “Жіноча громада” Валентина Шемчук. Вона звернула увагу присутніх на майже дивом віднайдене нею групове фото третьокласників Полтавської першої класичної чоловічої гімназії, зроблене біля стін навчального закладу понад сто років тому. Один із гімназистів – Степан Скрипник. Світлина зберігалася в родині нащадків його однокласника Івана Дуги. Валентині Шемчук її передала його онука, Людмила Гулідова. На основі цього фото полтавський художник Євген Самойлов створив графічний портрет юного Степана Скрипника.
Учителька Полтавської ЗОШ №8 (школа розташована у тій частині міста, яка тісно пов’язана з дитинством Патріарха Мстислава) Світлана Корнет повідомила, що у шкільному музеї є експозиція, присвячена Святійшому, нині ж діти захоплені пошуками координат його племінниці, яка у 1980-х була випускницею школи, а нині мешкає за кордоном.
Учасники зібрання поставили підписи під зверненням до міського голови Полтави з проханням про перейменування вулиці Карла Лібкнехта, на якій знаходиться будинок Скрипників, на честь великого духовного подвижника й земляка. Окреме звернення стосувалось долі самого будинку, який перебуває у такому жалюгідному стані, що є загроза назавжди його втратити.
На останніх хвилинах засідання владика Афанасій урочисто вручив ректору обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М. В. Остроградського Віталію Зелюку орден святого рівноапостольного великого князя Володимира. Завершилось зібрання духовними піснеспівами у виконанні хору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.

Вікторія КОРНЄВА
“Зоря Полтавщини”