Голова Диканської районної ради Станіслав Володимирович МУХА народився 25 серпня 1967 року в Диканьці. Закінчив Полтавське вище військове училище зв’язку. З 1988 року проходив службу в лавах Радянської Армії. Звільнився в запас у 1992 році. Працював начальником аварійно-диспетчерської служби Диканського управління експлуатації газового господарства, згодом займався підприємницькою діяльністю. Обирався депутатом Диканської селищної, районної рад. 25 лютого 2014 року обраний головою Диканської районної ради шостого скликання. Член Української народної партії. Одружений. Має трьох дітей.
1. Після подій на Майдані у розрізі адміністративно-територіальної реформи йшлося про ліквідацію обласних та районних державних адміністрацій і створення виконкомів при радах. Але події на Сході, приміром, мене, змусили дещо переглянути погляди і викликали запитання: чи не з’являться у такий спосіб на місцях “удільні князьки”? Тобто державний орган, на мою думку, в районах має бути, можливо, в іншому варіанті, ніж зараз, але саме ця структура повинна стати головним гарантом утвердження державницького підходу до вирішення будь-яких справ на місцях. Водночас необхідно чітко розмежувати повноваження, адже нині в одному випадку вони дублюються, а до іншого взагалі жодна з гілок влади справи не має. Наприклад, у Законах України “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні” 16 функцій повноважень органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій дублюються повністю, а 12 – частково. Майже половина справ, віднесених до відання держадміністрацій, за своєю суттю є справами місцевого значення. Скажімо, при вирішенні земельних питань стикаємося з проблемою реєстрації договорів оренди землі, оскільки у межах села це – повноваження сільської ради, поза межами – держави. А чи видно чиновнику з Києва, кому і яку землю він віддає та як на ній господарюють? У таких питаннях децентралізація просто необхідна. Рішення стосовно своєї життєдіяльності має приймати громада через свої представницькі органи. Громади мають укрупнитися: у більшої громади вища ефективність використання бюджетних коштів.
Хочу привернути увагу ще до однієї проблеми. Верховна Рада продукує закони. Але чи влаштовують вони людей? Якщо ні – про це повинні чути народні обранці. Зворотного ж зв’язку на сьогодні немає. На кожному підприємстві продукція проходить контроль на якість. А про закон – як він працює на місцях – мають сказати своє слово ті люди, які за ним живуть. Тож слід створити громадський орган з фахівців різних галузей, який відстежуватиме ефективність дії законів і думка якого буде враховуватися законотворцями.
Ретельного перегляду має зазнати тендерне законодавство. Адже при колосальному дефіциті бюджетних коштів третину суми віддавати за посередницькі послуги при проведенні тендерів – це розкіш, яку важко пробачити.
2. У нас працьовиті, добросовісні, свідомі люди, і вони не повинні страждати за свої терплячість і свідомість. Адже саме бюджетникам, які своїх пасків і не розпускали, тепер доводиться їх затягати, економлячи кошти. І все це – на фоні підвищення цін на товари і комунальні послуги. Це створює соціальну напругу. Ми дуже ризикуємо втратити кваліфіковані кадри. А хто буде навчати дітей, лікувати хворих, охороняти правопорядок, ремонтувати дороги? Тож, незважаючи ні на які труднощі, вважаю, слід змінювати фінансову ситуацію у бюджетній сфері.
3. Економіка – основа будь-якого розвитку, тож серед пріоритетів – залучення інвестицій, створення робочих місць. Скажімо, якщо в районі розвиваються садівництво й овочівництво, логічним кроком у цьому ланцюгу буде будівництво хоча б невеликого консервного заводу.
Перспективним вважаю розвиток тваринництва, адже ця галузь протягом усього року забезпечує людей роботою, зарплатою, постійно поповнює касу господарств. Щоправда, непокоять низькі закупівельні ціни на молоко. А взагалі, на мою думку, в кожному районі повинен працювати державний молокозавод. І нехай приватники конкурують з державою. Це був би стимул для розвитку обох сторін.
На сьогодні тим китом, на якому тримається економічна і соціальна стабільність у районі, є сільське господарство. Адже аграрії не лише дають людям роботу, а й підтримують соціальну сферу наших населених пунктів: допомагають лагодити приміщення шкіл, ФАПів, ремонтують дороги тощо. І це – неоціненний внесок у розбудову сільських громад. За це я їм щиро вдячний.