Із квітами і прапорами України 22 червня, як і щороку, тисячі полтавців та гості міста прийшли до Вічного вогню на меморіалі Солдатської слави. Cеред присутніх – багато тих, хто пам’ятає 22 червня 1941-го. Чи не кожна полтавська, українська родина втратила своїх рідних у роки Великої Вітчизняної.
Тож у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні сюди приходять, щоб сказати: “Ми пам’ятаємо”. “Слава героїв безсмертна” – викарбувано на стелі Меморіалу, і ці слова нині звучать дуже значимо для кожного із нас. Кілька післявоєнних поколінь – діти й дорослі – у дні свят щоразу бажали найріднішим людям і всьому світові жити під мирним небом, а сьогодні ми, на жаль, уже не абстрактно мріємо про мир. Бо “живемо на лінії вогню”, як звучало напередодні у столичному НСК “Олімпійський”, і ця пісня “Океану Ельзи” присвячувалася всім, хто віддав своє життя за Україну.
– Вічна слава героям-визволителям, героям-захисникам! – звучить над парком.
І починається церемонія покладання квітів до Вічного вогню, в якій беруть участь голова обласної ради Петро Ворона, перший заступник голови облдержадміністрації Олег Пругло, міський голова Полтави Олександр Мамай, ветерани війни, а також представники обласної та міської влади, громадськості, політичних партій, депутати місцевих рад, сім’ї полтавців. Рівно о десятій оголошується хвилина мовчання, якою всі присутні вшанували пам’ять полеглих захисників і визволителів України… Стихають звуки метронома, але ще звучать сигнали автомобілів – із вулиці Фрунзе вздовж біля Меморіалу, де було призупинено рух громадського і приватного транспорту.
Василь Мусійович Глущенко – один із тих, хто визволяв Полтаву від фашистських загарбників, на мітинг прийшов у колі рідних і побратимів.
– Звільняв Харків, Полтаву, Київ.., Україну, Білорусію, Польщу – дійшов до Берліна, розписався на стіні Рейхстагу. Був тричі поранений, тричі контужений, тричі горів у танках… Три похоронки прийшло додому, але я повернувся живим! – розповідає Василь Мусійович.
У Біликах Кобеляцького району їх було 36 однокласників, усі пішли на фронт. Повернулося троє. Він, щасливий, – серед них. Але, зізнається Василь Мусійович, досі відчуває страшенний смуток і біль у цей день, згадуючи тих, хто не повернувся.
“Слава героїв безсмертна” – він, один із них, знає ціну цим словам. І мріє про те, щоб нащадки героїв жили під мирним небом.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”