Так, не буває ні горя, ні біди чужої, коли страшні випробування випадають на долю цілого народу. Біблейська істина одна на всіх, і вона вчить ставитися до ближнього так само, як би ви хотіли, щоб вони ставилися до вас. На жаль, сьогодні важко сподіватися, що ворог обернеться на доброго самарянина, тим паче, що маємо ворогів несподіваних – із тих, кого вчора щиро вважали братами.
Сьогодні знову горе в нашій родині, й воно крає серце не лише матері 28-річного полтавця Юрія Крижберського, а й серця земляків, які 19 червня дивилися сюжет ТСН на телеканалі “1+1” і не втратили людського співчуття. Його природа дуже проста – власне, це здатність поставити себе на місце людини, в життя якої ввірвалася біда. Біда, яка чорним вороном сьогодні кружляє над усіма нами.
У Луганську терористи взяли в полон бійців батальйону “Айдар” і зняли відео їхнього допиту. Бойовики самі виклали його в Інтернет. Серед полонених і Юрій Крижберський – бойовики грубо й жорстоко змусили його телефонувати матері у Полтаву перед ввімкненою відеокамерою. У пам’яті зринають моторошні кадри. Юнак – контужений, поранений, видно, як із вуха тече кров, – намагається пояснити, що його мати не знає, де він, бо у неї хворе серце, тож він оберігав її від лихих новин. У відповідь голосно звучать нецензурна лайка й істеричний наказ телефонувати.
– Мамо, сядь, будь ласка. Не переживай. Зараз мене взяли в полон…
Молода чорнява жінка з татуюванням на шиї, почувши плач матері, тієї ж миті забирає в Юрія телефон і вже “люб’язно” звертається до його матері, Наталії Миколаївни:
– Наталя, ви, будь ласка, не плачте. Приїдьте в Луганськ, заберіть вашого сина, вам його віддадуть, тільки приїдьте самі й, будь ласка, ще дізнайтеся у мам, у яких також забрали дітей… – каже на камеру.
Наталія Миколаївна їздила в Луганськ, зустрічалася там із керівником терористів Громовим, розповідає заступник військового комісара з виховної роботи Полтавського обласного військового комісаріату Ярослав Пистун.
Зустрічалася Наталія Миколаївна, як розповіла вона в наступному телесюжеті, також із тією чорнявою пані, котра їй представилася російською журналісткою. Сина їй не віддали, хоч мати на колінах молила їх відпустити пораненого Юрія. Їй лише дозволили побачитися із сином, якого бойовики агітували перейти на їхній бік. Так само не відпустили й інших полонених – у сюжеті показали ще Віталія Маринича з Рівненщини. І його маму, яка в сльозах благала, щоб син повернувся живим…
Повідомляється, що нині за операцію з визволення полонених бійців взялося керівництво АТО та СБУ, тривають переговори з лідером так званої ЛНР. Можливо, буде домовленість про обмін полонених за певних умов.
А що ж то було за “кіно”, зняте терористами для поширення в Інтернеті? Все просто, але від такої простоти проймає жаль до духовно убогих його творців – чергові інсинуації задля розпалювання ворожнечі, нагнітання протистояння. Гра, обман – де вже там співчуття й уміння поставити себе на місце людини, в житті якої – горе. Людини із хворим серцем, матері, син якої пішов до військкомату добровольцем, щоб захищати Україну…
Після Луганська Наталія Миколаївна поїхала до Києва – просити владу про обмін полонених. У столицю приїхали матері ще кількох хлопців, вони й Наталія Миколаївна мали розмову із бойовиком Ігорем Безлером (позивний “Біс”). Він закликав хлопців “стріляти у своїх, а не моїх солдат”.
Терористам вірити не можна, наголошують військові експерти, вони постійно змінюють свої плани й умови, позиції щодо перемовин, не дають жодних гарантій.
Сьогодні горе у нашій родині, ми вболіваємо за Юрія і наших військових на Сході, нам крається серце у співчутті Наталії Миколаївні. Й ми дуже сподіваємося, що наші хлопці повернуться додому, до своїх матерів, у свої сім’ї, в нашу велику родину. Ми мріємо про мир і намагаємося допомогти, хто чим може.
Хлопчики, повертайтеся додому живими й здоровими!..

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”