У вівторок, 17 червня, ми раптово поставили собі тривожне запитання: “Невже і до нас на Полтавщину зі Сходу докотилася війна?” В усякому разі, така думка відразу виникла, коли ми оперативно прибули на місце аварії газопроводу Уренгой–Помари–Ужгород, відрізок якого проходить Лохвицьким районом.
Хоча спочатку в Лохвиці я побачив величезну сіру хмару, що якось неприродно підіймалася звідкілясь знизу. І почув страшенний гул, що нагадував політ кількох реактивних літаків, які, як здавалося тоді, затіяли в цій хмарі невидимі повітряні кульбіти. А вже згодом побачив величезний язик полум’я, що виривався із­за дахів та дерев. У мене, як і в багатьох лохвичан, склалося спочатку враження, що загорілося десь недалеко, здалося, що на території газового господарства. В повітрі витав запах метану. Але дійсність виявилася набагато тривожнішою…
Наша редакційна “Нива” тримала курс на стовбур полум’я, що миготів посеред поля в бік Венслав. Чим ближче ми до нього наближалися, тим спекотніше ставало в кабіні авто. А під’їхавши за якихось триста метрів до місця аварії, ми відчули справжній подих “червоного дракона”. Навколо, в радіусі 200–300 метрів, чорніло пшеничне поле. Сумно подумалося: добре, що колосся ще не дозріло, бо бути б ще одній біді. Вогняне пекло було такої сили, що листочки молодої сої, посіви якої були поруч із пшеничною нивою, скрутилися і прив’яли.
Аварія трапилася біля ліска Плоске в урочищі Потік, як іменують цю місцевість навколишні жителі. Чи не правда, є якийсь символічний збіг: урочище Потік і потоки газогонів? Саме тут проходять три гілки великих магістральних газопроводів: уже згадуваний Уренгой–Помари–Ужгород, Курськ– Київ та “Прогрес”. За словами фахівців, саме трубами цих газогонів йде газ до Європи. Як згодом з’ясувалося, аварія трапилася на гілці, по якій транспортується газ до Словаччини. Із владою цієї країни наші урядовці, до речі, домовляються про реверс газу, щоб позбутися газового зашморгу Росії.
Тутешні мешканці, а особливо мисливці, добре знають цю місцевість, бо взимку ґрунт на газопроводах майже не замерзає, а влітку на них швидше підсихають хліба (від тертя газу, що подається під великим тиском, труби нагріваються). Так ось, вони відразу помітили, що місцевість навколо місця аварії змінилася…
Але доки палахкотів вогонь, ніхто, природно, не наближався до епіцентру аварії. І лише коли перекрили потік на компресорних станціях з обох боків і вигорів увесь газ, ми побачили жахливу картину катастрофи. Лежали чорні колоски недозрілої пшениці. А в міру наближення до місця аварії земля із чорної поступово перетворювалася у світло­буру, світло­коричневу, що нагадувало швидше якийсь химерний інопланетний ландшафт.
Та найбільше вразило не це. Величезні шматки газової труби, а в діаметрі вона становить один метр чи й більше, товщина її стінок – до двох сантиметрів, так ось ці багатотонні понівечені шматки лежали за сто метрів від вибуху, а один закинуло, мабуть, метрів за триста. Можна лише уявити силу цього вибуху: кількатонні бетонні підставки, на яких покладена труба, були розкидані навкруги, як сірникові коробочки. А у вирві міг би розміститися двоповерховий восьмиквартирний будинок.
Як розповідають місцеві мешканці (найближче до епіцентру – село Пестичевське, якихось метрів 600–700, а до Ісківців – кілометрів зо три), від вибуху “попідстрибували” хати, задзвеніли шибки у вікнах, мало не позлітали з петель двері. А язик полум’я, що виривався більш ніж на 100 метрів, люди бачили за багато кілометрів від місця події.
Чому ж стався цей вибух? Мабуть, це питання найбільше хвилює будь­кого. ДСНС відразу поширила інформацію, що трапилася розгерметизація газопроводу. Якби не конфлікт із Росією, у тім числі й газовий, можна було б сприйняти і цю гіпотезу. Мовляв, газопроводу вже майже тридцять років, метал “втомився” і тому подібне… Повторюсь, так можна було б розмірковувати, якби не поведінка Кремля за останні місяці. То вентиль закриють, то – відкриють. “Південний потік” будують в обхід України. Головне ж – російський чобіт ступив на нашу територію. А під час війни, як відомо, не гребують будь-якими засобами.
***
Місцеві жителі, зокрема фермер Володимир Зінченко, говорять, що спочатку почули потужний вибух. Дехто каже, що вибухів було два, потім у небо вдарив густий свищ газу, а вже після цього спалахнуло полум’я. Версії про “кандьорщиків” відразу відпадають, запевнили спеціалісти, бо в цих трубах конденсату немає, тож “туди ніхто не полізе”. Справді, газ там подається під тиском 75 атмосфер. Для порівняння: в побутових газових плитах тиск – від 0,5 до 3 атмосфер. Якщо розглядати версію диверсії, то місце для неї, а слідство має встановити, чи справді це так, вибране ідеально. По­перше, тут вибалок, лісок. Все це вдалині від проїжджих шляхів, навіть польових. По­друге, газопровід тут проходить найближче від поверхні – якихось 70–80 сантиметрів. Зазвичай його глибина – від півтора до двох метрів. По­третє, місце відлюдне, якби хтось, звичайно, не приведи Господи, потрапив туди під час вибуху, то живим не зостався б.
Ще говорять: якби був якийсь дефект у газопроводі й виривався газ, то був би потужний свищ. А для загорання потрібен збіг певних пропорцій газу і повітря. Хотілося б сподіватися, що мої припущення хибні.

Олександр Москаленко
Редактор Лохвицької районної газети “Зоря”,
заслужений журналіст України