Прочитала у вашій газеті історію про бабусю, яка пустила до себе “доглядальницю” за умови подальшого успадкування будинку. Бабусю ту труїли і невідомо, чи дотравили, чи сама померла… Якщо “допомогли” це зробити, то могли і нахлібниця, і власна бабина внучка… (Йдеться про огляд листів, вміщений у минулому випуску “Сім’ї” за 21 березня ц.р. – Ред.). Згадала, як у селі, де жила моя бабуся (села називати не буду, бо історія ще у декого на слуху), давненько вже, до однієї старої приходила така благодійниця-помічниця. Піклувалася про дуже стару, продукти купувала дорогі, речі, щось ремонтувати в домі заходилася… Казали, що і соцпрацівник до цього руку приклала – на бабусю вказала як на одиноку, а може, це й не так. Родичі до бабці не їздили. Недовго вона прожила. Судитися за будинок налетіли аж троє чи четверо дочок-зятів-онуків. Одразу їх знайшлося дуже багато… Не відсудили. Розповідали вони потім, що несправедливо бабця з ними вчинила. Родичам нічого не дісталося. А нічого, що бабусю свою напризволяще покинули!
Може, й не зовсім справедливо вийшло, адже доглядальниця та теж біля бабусі недовго сиділа, пупа не рвала, а спадок отримала. Різне говорили: що не зовсім чесно все та жіночка провернула. Є порядні люди, у кого справді немає житла, і вони скрасили б останні роки одинокої старенької людини, “підлампічили” б таке ж стареньке житло, порозумілися і після смерті господаря залишилися б там жити. А є і спритники, готові на все заради вигоди.
Краще все ж опікуватися своїми престарілими родичами самим. Не можете бути біля них – найміть совісну доглядальницю і контролюйте її, принаймні будете знати, що нічого поганого вона вашій бабусі чи мамі не зробить.
Ольга ЛЕБЕДИНСЬКА.
Полтавський район.