2 червня вшановують пам’ять преподобної мучениці Олімпіади Полтавської, священномученика Гавриїла Полтавського та всіх представників духовенства, розстріляних в 1938 році в урочищі Триби, поблизу обласного центру. 3 червня віряни молитовно прославляють Володимирську ікону Божої Матері, а також Володимирську Пушкарівську ікону Божої Матері: цей чудотворний образ знаходиться у Вознесенському храмі Полтави.
Ігумені Козельщинського монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Олімпіаді II (в миру – Олена Костянтинівна Вербецька) судилося пережити розорення і закриття обителі безбожною більшовицькою владою. Найстрашніші події сталися в 1929 році. Комсомольці-активісти, грабуючи обитель, обібрали навіть келії черниць. Однак мудра Олімпіада II зуміла врятувати чудотворну Козельщинську ікону Богоматері. Ігумені довелося тривалий час переховуватися, але в березні 1938-го її заарештували співробітники Полтавського обласного управління НКВС. Після катувань розстріляли, як і багатьох духовних подвижників.
Був серед цих до останнього подиху вірних Богові людей і священномученик Гавриїл Полтавський (Коваленко), протоієрей, настоятель Свято-Миколаївської церкви в Полтаві. Відомо, що родом він із села Білоцерківка нинішнього Великобагачанського району, навчався у Полтавській духовній семінарії, з 1890-го до 1935 року служив священиком. За деякими джерелами, після арешту протоієрея залишився його цінний рукопис, який потрапив за кордон, – це були три зошити по 50 сторінок, написані олівцем, під заголовком “Нотатки з історії церковного життя в Полтаві й Полтавській єпархії в період 1920 – 1934 рр.”.
У 1981 році рішенням Архієрейського Собору Руської Православної Церкви за кордоном протоієрей Гавриїл Коваленко був зарахований до лику новомучеників і сповідників ХХ століття. 14 червня 2011-го рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви священномученик Гавриїл Полтавський був включений у собор Полтавських святих.
***
Володимирська Пушкарівська ікона Пресвятої Богородиці дуже давня. Імовірно, образ явлений в період лихоліть Північної війни. Існує припущення, що він так само, як і Горбанівська ікона, був дивним чином знайдений у безлюдній місцевості (в лісі) поблизу Полтави. Історія чудотворного образа тісно пов’язана з історією Пушкарівського Вознесенського жіночого монастиря, заснованого у 1676 році як Полтавський Покровський монастир. Обитель знаходилась там, де нині передмістя Полтави, – село Мазурівка. 1721 року стараннями полковника Івана Черняка всі споруди Полтавського Покровського монастиря було перенесено до села Пушкарівка (тепер – у межах обласного центру). Тут він отримав назву Пушкарівського Покровського, а від 1762 року – Пушкарівського Вознесенського, після зведення Вознесенської церкви. На початку ХІХ століття монастир було ліквідовано, залишився єдиний храм – Вознесенський. Роботи з його відновлення розпочалися лише 1996 року завдяки зусиллям настоятеля церкви отця Костянтина. Реставрація завершена на початку 2000-х років.
Перші письмові згадки про Володимирську Пушкарівську чудотворну ікону Божої Матері належать до часу, коли монастир став називатися Пушкарівським Вознесенським. У 1786 році обитель залишилася на власному забезпеченні, й життя в ній почало занепадати, тож черниці перейшли у Великобудищанський монастир, забравши з собою чудотворний образ.
У березні 1922 року Великобудищанську обитель остаточно закрили, зразкове господарство розграбували й понівечили, угіддя націоналізували, над святинями познущалися, храми переобладнали під дитячий притулок і профтехучилище. Та, дякувати Богові, чудотворний образ Богородиці зберігся і в часи безбожництва. Безслідно зникла тільки дорогоцінна риза, що прикрашала святиню. З кінця 1920-х і до початку 1960-х ікона знаходилася в заворсклянському Спасо-Преображенському скиті, що поблизу села Матвіївка Котелевського району. В роки Великої Вітчизняної війни він став духовним пристанищем для стражденних людей. Богородиця через Свій чудотворний образ оберігала це місце і всіх його насельників. У післявоєнні роки Спасо-Преображенський скит виконував функції парафіяльного храму. В серпні 1959-го на іконі дивним чином оновилася риза: вона стала золотистого кольору, а віночок над головою Спасителя і Богородиці – срібного відтінку.
Напередодні закриття обителі в 1961 році настоятель ігумен Іоанн передав святиню на таємне зберігання старості скиту Івану Максимовичу, згодом її переховували його діти. Отож до 1995 року Володимирська Пушкарівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці вважалася втраченою. Наприкінці 2002 року вона була привезена в Полтавський Свято-Макаріївський кафедральний собор. Нині святиня перебуває у Вознесенській церкві.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.