Православна Церква поминає Cвятого Миколая щочетверга, а в народному календарі відзначені два дні Миколи Угодника – 19 грудня і 22 травня. Весняний день Cвятого Миколая Чудотворця був встановлений наприкінці XI століття з нагоди перенесення мощей святого з Лікії (нині – територія Туреччини) до італійського міста Барі.

Святитель Миколай помер у середині четвертого століття в глибокій старості. Поховали його в церкві в Мирі (поблизу сучасного міста Демре в Туреччині). Тіло святого залишалося нетлінним. Протягом кількох століть біля саркофага відбувалися чудеса: зцілювалися безнадійно хворі, повертався зір до сліпих. Прочани з надією ішли сюди за тисячі кілометрів, і ті, хто мав чисті помисли, а у серці – непорушну віру, неодмінно отримували допомогу. Між тим, все частіше на християнську Малу Азію, що стала центром Візантійської імперії, котились хвилі мусульманських нашесть зі Сходу. Квітучу Миру кілька разів руйнували араби, які прагнули заволодіти зручним портом. Якось навесні на початку VII століття сталася велика повінь, і річка Мирос занесла порт, що прослужив мореплавцям понад 1000 років, мулом і камінням. Відтоді колишнє портове місто почало занепадати.
Останню спробу вдихнути життя у вмираючий поліс зробила на початку ХІ століття візантійська імператриця Зоя. Вона наказала відбудувати місто, а храм Святого Миколая прикрасити мозаїками і фресками. Невдовзі, в 1034 році, Миру знову спалили мусульмани. Надалі місто вже не піднялося з руїн. Купол храму обвалився, і спеціальна експедиція хрестоносців, яка була споряджена сюди через 50 років після руйнації й мала завдання розшукати могилу Миколи Угодника, ледве розкопала з-під уламків саркофаг із його останками. Мощі святого перевезли до італійського міста Барі.
Торжество перенесення мощей Миколи Угодника в церкву Святого Стефана в Барі супроводжувалося численними зціленнями хворих. А через рік у місті була побудована церква в ім’я святителя Миколая, яку освятив Папа Урбан Другий. Нині мощі знаходяться в крипті базиліки Святого Миколая в місті Барі.
Християни вірять, що і сьогодні Микола Угодник (тобто угодний Богу) звершує безліч чудес на допомогу тим, хто йому молиться. Його вважають покровителем моряків, купців і дітей. Подія, пов’язана з перенесенням мощей святителя, ознаменувалася встановленням особливого свята 9 (22) травня.
Найдавніша ікона святителя Миколая на Русі, про яку є хоча б якісь відомості, датована ХІІ століттям. Зберігалася вона у Софії Київській, однак до наших днів не дійшла. Святий Миколай – по-кровитель Луцька. Герб із його зображенням є одним із найдавніших. Колись на Весняного Миколая господарі виводили коней у поле на першу пашу, й священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У народі говорили: “Прийшов Миколай – коней випасай”, “Юрій з теплом, а Микола з кормом”, “Святий Юрій пасе корів, а Микола – коней”. Від цього дня починали також стригти овець і сіяти гречку, отож склалася ще одна приповідка: “До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!”
На Київщині та на Поділлі на Весняного Миколая був звичай робити “заздравні” (щоб усі були здорові) обіди, які називалися нікольщиною.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.