Виповнюється 135 років від дня народження видатного українського громадського, державного і кооперативного діяча, науковця і педагога, дійсного члена наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка і Української вільної академії наук Бориса Миколайовича МАРТОСА.

Борис Мартос народився 20 травня 1879 р. у містечку Градизьку в старовинному козацькому роду. Закінчив Харківський університет. У студентські роки під впливом громадського і кооперативного діяча Миколи Левитського зацікавився кооперацією. У 1900 р. брав участь у першому українському Конгресі в Галичині, а потім виголосив на зібранні української студентської громади Харкова доповідь про кооперативний і культурно-просвітній рух у Західній Україні. За участь у студентських виступах Б.Мартоса арештовували, висилали з Харкова додому під нагляд поліції, а після закінчення університету йому заборонили займатись педагогічною діяльністю.
Ознайомлення з життям селян та зацікавленість кооперацією визначили подальшу долю молодого фахівця. Спочатку він працює в кооперативних та інших організаціях Волині (1909 р.), потім – Кубані, а з кінця 1913 р. до початку 1917 р. (з незначними перервами) Б.Мартос обіймає посаду інспектора кооперації Полтавського губернського земства. В цей період він багато робить для розвитку кооперативного руху Полтавщини, бере активну участь у здійсненні кооперативно-просвітньої діяльності, в організації кооперативних товариств та їхніх об’єднань-спілок.
В автобіографічних споминах Б. Мартос пише, що він здійснив статистичне обстеження споживчих товариств на Полтавщині, провів низку кооперативних курсів, брав активну участь в організації центральних кооперативних союзів, виступав з публічними лекціями по кооперації в Києві. Організував і проводив закупочне бюро Полтавського губернського земства для забезпечення населення речами першої необхідності під час війни, зокрема солоною рибою, олією, милом.
Б. Мартос приділяв чимало уваги і кредитній кооперації. Як відомо, перше в Україні ощадно-позичкове товариство було засноване у Гадячі в 1869 р. У Полтавській губернії виникло й одне з перших в Україні сільське ощадно-позичкове кооперативне товариство (1871) у с. Сокиринці Прилуцького повіту (тепер – Чернігівська область). У 1895 році в селі Іванківцях Прилуцького повіту з’явилось перше в Російській імперії кредитне товариство на зразок німецького – райфайзенівського. На час призначення Б. Мартоса інспектором кооперації губернського земства на Полтавщині (станом на 1 січня 1914 р.) функціонувало 229 кредитних і 73 ощадно-позичкових товариств. Населення Полтавщини оцінило значення кооперативного кредиту, проте була потреба у керівному органі цієї кооперації. Б. Мартос добре усвідомлював необхідність заснування губернської і повітових спілок кредитної кооперації, неодноразово виступав з цього приводу на нарадах представників кооперативних установ і земств.
Заслуговує на увагу інформація про участь Б. Мартоса в урочистому засіданні кооперативного відділення Полтавського товариства сільського господарства 8 листопада 1915 р., яке відбулося з нагоди п’ятдесятиліття кооперативного руху в Росії. Засідання проходило у залі Полтавської губернської управи. Б. Мартос у своєму виступі підкреслив, що кооперація проникла в гущу народну і стала селянською. Сила її росте з кожним днем, завдання ускладнюються. Тривалий час кооперативний рух розвивався за ініціативою з центру і під керівництвом центру і до 50-літнього ювілею перейшов на нову стадію розвитку, якій притаманна широко розвинена діяльність на місцях, що виражається у створенні самостійних об’єднань. Створення сильних кооперативних організацій на місцях, стверджував Б.Мартос, дає можливість кооперації сприяти розвиткові продуктивних сил країни, організовуючи переробку сировини, щоб звільнитися від чужих ринків.
Завдяки заходам Полтавського губернського земства, кооперативного відділу Полтавського товариства сільського господарства, наполегливій праці інспектора кооперації Бориса Мартоса й лідера Полтавської спілки споживчих товариств Дмитра Шульги та інших діячів кооперативний рух на Полтавщині розвивався досить успішно. За 1912–1916 рр. кількість споживчих товариств тут збільшилася з 340 до 673, чисельність пайовиків за цей період зросла майже на 100 тисяч і досягла наприкінці 1916 р. 135,3 тисячі. Товарооборот одного споживчого товариства збільшився в середньому з 10,7 тис. крб у 1912 р. до 54 тис. крб у 1916 р.
За активною участю Б. Мартоса споживчі товариства Полтавщини заснували своє об’єднання – Полтавську спілку споживчих товариств – першу таку губернську спілку в Україні, яка досягла вагомих результатів у господарській і культурно-просвітній діяльності. Значно зросли обсяги постачання спілкою товарів споживчим товариствам. Якщо загальний оптовий товарооборот Полтавського товариства гуртових закупок у 1915 р. складав 272,9 тис. крб, то в 1916 р. обсяг обороту новоствореної Полтавської спілки збільшився до 1 млн крб, а в 1917 р. – до 2,4 млн крб.
У ті роки Б. Мартос заслужено здобуває собі славу в кооперативних колах усієї України, набуває досвіду для виконання складних завдань у кооперації та державному будівництві, у науково-педагогічній та громадській роботі. У 1917–1919 рр. він, як фахівець високого рівня, працює в Українському уряді. Був членом Української Центральної Ради, першим Генеральним секретарем земельних справ, потім – міністром фінансів та головою Ради Міністрів, обіймав інші посади. У той же час він продовжував плідно працювати на кооперативній ниві, й ця праця теж мала всеукраїнське значення. Б.Мартос був одним із головних організаторів усеукраїнських кооперативних з’їздів, організатором і керівником Центрального українського кооперативного комітету, членом спостережних рад кооперативних об’єднань “Дніпросоюзу” і “Українбанку”, членом редколегії журналу “Українська кооперація”, займався підготовкою фахівців для кооперації, брав участь у заходах щодо відкриття Київського кооперативного інституту, який почав діяти в 1920 році.
В еміграції Б. Мартос присвятив себе головним чином науково-педагогічній діяльності. Ознайомившись з досвідом розвитку кооперації в Німеччині, зокрема з діяльністю кооперативних курсів і шкіл, він з 1922 р. працював в Українській господарській академії в Подєбрадах (поблизу Праги) доцентом, згодом – професором. Був автором програми й організатором економічно-кооперативного факультету академії, завідував кафедрами теорії кооперації і споживчої кооперації. Б. Мартос заснував тоді товариство українських кооператорів і очолював його впродовж тринадцяти років.
Після Другої світової війни, в 1945 р., переїхав до Німеччини. Був одним із засновників і ректором Української вищої економічної школи в Мюнхені (до 1949 р.). У 1945–1952 рр. викладав в Українському господарському інституті в Регенсбурзі (Баварія). На початку 1950-х років брав участь в організації інституту для вивчення історії і культури СРСР. Був головою наукової ради інституту (1954–1956 рр.) і секретарем наукової ради (1956–1958 рр.).
У 1958 р. Б.Мартос переїхав до США. Незважаючи на поважний вік, він брав активну участь у діяльності Української вільної академії наук і НТШ, викладав в Українському технічному інституті в Нью-Йорку, виступав з публічними лекціями. Помер 19 вересня 1977 р. на 99-му році життя. Похоронили його на Українському православному цвинтарі в Бавнд Бруку.
Коли Борис Мартос сто років тому розпочинав свою практичну діяльність на Полтавщині, Міжнародний кооперативний альянс об’єднував близько 20 мільйонів кооператорів – тепер він об’єднує понад 800 мільйонів чоловік. В окремих країнах світу кооперативи фермерів займають у виробництві й збуті до 50 і більше відсотків усього ринку овочів, м’яса, молока, зерна та іншої продукції, забезпечуючи високу якість і помірні ціни. В Україні, на жаль, не поспішають брати до уваги ні світовий досвід, ні настанови нашого видатного земляка Б.Мартоса. Поки що тільки ведуться розмови про доцільність розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, здійснюються спроби відродити колись ліквідовану радянською владою кредитну кооперацію, значно скоротила обсяги господарської діяльності споживча кооперація. Отже, є досить “розкішні” умови для функціонування посередників, а відтак – і непомірного зростання цін на товари і послуги та збиткової діяльності виробників сільськогосподарської продукції…
Волею долі Борису Миколайовичу Мартосу довелося багато десятиліть провести на чужині. Його великий науковий потенціал і досвід кооперативної діяльності не було можливості використовувати на рідній землі. Тепер його праці “Теорія кооперації”, “Кооперативна ревізія”, “Організація і ведення зібрань” та інші стали доступними широкому колу студентів і викладачів навчальних закладів України. Вшановуючи пам’ять видатного земляка, 21 вересня 2007 року перед навчальним корпусом Полтавського університету економіки і торгівлі відкрито бюст Бориса Мартоса.

Олексій НЕСТУЛЯ
Доктор історичних наук, професор, ректор
Полтавського університету економіки і торгівлі
Мирослав АЛІМАН
Кандидат економічних наук, доцент Полтавського
університету економіки і торгівлі