На жаль, не всі сьогодні цікавляться тим фактом, що на початку XIX століття в Російській імперії велася велика пропагандистська робота серед селян щодо переселення з центральних губерній на південь, у Причорномор’я та Приазов’я, власне, в мало заселені регіони. Тоді в цьому напрямку виїжджали сотні полтавчан, які взяли активну участь у заснуванні нових поселень. Так, у 2002 році святкувало 200-річний ювілей селище Комінтернівське Одеської області, яке було засноване вихідцями з села Білаші нині Федунської сільської ради Шишацького району. Жителі цього ж населеного пункту заснували село Полтавка Луганської області.
Відвідавши нещодавно Бердянськ, я не міг не побувати у відомому далеко за межами Запорізької області домашньому музеї Володимира Саєнка в селі Благовіщенка Куйбишевського району. Тут під відкритим небом розміщено стародавні знаряддя обробітку грунту, вози, сани, жорна… А в хатах – речі побутового вжитку. Кількість представлених експонатів вражає. Наприклад, тільки давніх прасок налічується близько сотні.
Під час спілкування з Володимиром Миколайовичем Саєнком я несподівано дізнався, що Благовіщенку заснували вихідці з Полтавщини та Чернігівщини 210 років тому. Він ознайомив мене з відповідним дослідженням історика-краєзнавця Сергія Шевчука “До історії Благовіщинки”. Краєзнавець пише, що перші відомості про жителів цього села містяться у “ревизской сказке” (фактично перепис населення того часу) за 1816 рік. У 1803 році в село прибули вихідці з Полтавської губернії. Першими тут осіли 30 сімей козаків з містечка Олександрівка Миргородського повіту: сім’ї Пилипа Єрощенка з синами Макаром, Сергієм та внуком Андрієм; Давида Карпенка з чотирма синами; Тараса Ващенка з синами Корнієм, Іваном та внуком Кіндратом; Хоми Дудки з синами Федором та Кирилом та інші.
У тому ж році до них приєдналися 23 сім’ї із села Лютенські Будища Зіньківського повіту: Ниценки, Іващенки, Рули, Турчини, Тарани… Найбільша група переселенців дісталася у Благовіщенку з села Голенька Конотопського повіту – 40 сімей. У наступному 1804 році прибуло 26 сімей із села Федунка Миргородського повіту: Білоконі, Костенки, Легущенки, Глушки, Носенки, Голосні, Андрущенки, Фисенки, Зозулі, Антоненки. Через деякий час осіли у Благовіщенці й інші уродженці цього ж села: Фесенки, Поповичі, Журби, Марченки, Зозулі. За ними переселилися 9 сімей із містечка Жабокрики Миргородського повіту. З Лубенського повіту прибули 35 родин переселенців, з Нових Санжар – 14 родин.
Поряд із вищезгаданими переселенцями в Благовіщенці осіли й вихідці з Чернігівської губернії. Загалом у 1811 році у селі проживало 600 чоловік–платників податків, окрім них, налічувалося ще 16 стариків та інвалідів.
Звичайно, мене, як дослідника населених пунктів Шишацького району, найбільше цікавили вихідці з так званих Федунських хуторів, колишньої Яреськівської сотні. Ймовірно, що ці переселенці були з села Тухи. Нині його не існує, але в ті часи воно було значно більшим за Федунку. В Тухах була велика церква, до неї ходили понад шість тисяч парафіян, постійно служили 3 священики та 3 – 4 псаломщики. Тим часом у Федунці церква з’явилася аж у 1880 році. У кінці ХVІІІ століття почалося переселення з Тух та утворення навколо населеного пункту хуторів. У “Описі Київського намісництва 1781 року” згадується понад 30 хуторів, які виникли на території Тухівської парафії. Серед них – Андрущенки, Фесенки, Зозулі, Поповичі, Ремиги, Носенки. Ці хутори засновані, ймовірно, предками перелічених у дослідженні Шевчука переселенців.
Ще одним підтвердженням виїзду людей із села Тухи є “Компут і ревізія Миргородського полку 1723 року”
(Г. Швидько, 2004 р.). У переліку козаків цього населеного пункту є прізвища майже всіх селян, які згадуються як новоприбулі у Благовіщенку в 1804 році. Це вже пізніше Федунка стала великим селом, а за радянських часів – центром сільської ради. До речі, у списках жителів села Федунка середини минулого століття відсутні люди на прізвища Зозуля, Андрущенко, Ремига, Фесенко, але хутори, які названі прізвищами перших поселенців, ще існували у Федунській сільській раді у XX столітті.
Щодо згаданого Сергієм Шевчуком поселення Жабокрики, то це великий хутір, що знаходився за 2,5 версти від Тух, він існував з початку ХVІІ століття до середини XX століття.
Організатор музею Володимир Миколайович Саєнко повідомив, що його найдавніший встановлений предок був вихідцем із Чернігівщини. Але є у його родоводі, особливо по жіночій лінії, і переселенці з Полтавщини на прізвища Білоконі, Ремиги. Саєнку відомо, що першим виборним старостою у Благовіщенці був Петро Ремига, а також що в 1849 році з цього села добровільно пішов у рекрути Василь Білокінь. У середині ХIX століття у Благовіщенці проживав селянин Петро Білокінь, у якого були сини Гаврило, Яків, Явтух та дочки Катерина, Марія, Варвара. А вже син Якова – Іван – став сватом Миколи Трохимовича Саєнка, батька мого співрозмовника.
Рід Білоконів добре відомий у Шишацькому районі. У Федунці до цього часу існує такий собі куток “Білоконі”. У роки Великої Вітчизняної війни тільки з Федунки загинуло дев’ять Білоконів. Першим головою Федунської сільської ради в 1920 році був Яків Тарасович Білокінь. Через 40 років після нього керівником Федунської громади став Василь Іванович Білокінь, у 1979 році – Алла Іванівна Білокінь. Її чоловік, Анатолій Васильович, довгий час працював заступником голови місцевого колгоспу.
Отак на прикладі лише одного села з південної території нашої країни – Благовіщенки – можна яскраво проілюструвати, наскільки переплетена в Україні історія і доля всіх регіонів. Як, власне, – й наших родоводів, бо ж всі ми – один великий український народ.

Василь МАГДА
Член Полтавської спілки літераторів, краєзнавець