Щороку на початку останнього весняного місяця з нагоди Дня Перемоги та професійних свят, звичних для ветеранів-журналістів, зокрема 5 травня – Дня радянської преси і 7 травня – Дня радіо, телебачення та зв’язку, зоряни поважного віку, котрі віддали роботі у виданні не одне десятиліття, приходять на традиційну зустріч одне з одним і з керівництвом та нинішнім колективом “Зорі Полтавщини”. Квіти, дружні обійми, спогади про спільні роки творчої праці, перегляд пам’ятних експонатів і фотоальбомів у музеї історії “Зорі Полтавщини” та полтавської журналістики, невимушене спілкування, поради молодим – все, як і завжди. Та вже кілька років, на жаль, не приходять на такі зустрічі фронтовики й учасники бойових дій Великої Вітчизняної, бо їх стає все менше. Але діти війни, наступні покоління бережуть пам’ять про полеглих і померлих газетярів. Червоніють гвоздики біля редакційної меморіальної дошки, де викарбувані імена журналістів “Зорі Полтавщини”, які загинули в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини у роки Великої Вітчизняної війни: Іван Горобець, Григорій Дейнека, Федір Демченко, Юрій Дудницький, Іван Крячко, Василь Онищенко, в знак пошанування їхнього подвигу…
У прес-центрі Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини” головний редактор, секретар Національної спілки журналістів України, голова обласної організації НСЖУ, заслужений журналіст України Григорій Гринь поздоровив шанованих ветеранів із Травневими святами, побажав здоров’я й творчого довголіття. Голова обласної ради Петро Ворона, який також є членом НСЖУ, привітав старших колег, відзначивши, що найповажніший часопис краю завжди формував громадську думку, в тому числі й завдяки їхній праці, і нині залишається популярним виданням, яке читають в усій області. Справа ветеранів живе і примножується нинішніми поколіннями газетярів.
– День Перемоги – священне свято для кожного українця. Наші батьки і діди боронили свою землю, і тепер ми переживаємо, щоб всі регіони України залишилися з нами. Тоді перемогли ворога, руїни і злидні. Переможемо й зараз. Бажаю, щоб всі незгоди, пов’язані з нинішньою кризою, закінчилися, у вас, у ваших дітей і внуків було більше перемог у житті, – підкреслив голова обласної ради.
Ветерани редакції поспілкувалися з журналістами, залюбки поговорили про час і про себе – згадали роки своєї творчої молодості й зрілості, розповіли про нинішні справи, поділилися враженнями про нинішню газету.
Леонард Ніколаєнко, власкор “Зорі Полтавщини” в Миргороді, ветеран журналістики, заслужений журналіст України, член НСЖУ з 1966 року, нагороджений Золотою медаллю української журналістики:
– Коли ми працювали, у нас було правило – писати правду і тільки правду, вдавалося чи не вдавалося – судили читачі, але до цього прагнули. Передивляючись сьогоднішні газети, також шукаємо правду, та не завжди знаходимо, й бажаємо, щоб наша зміна, яка продовжує кращі традиції “Зорі Полтавщини”, чесно служила людям. Кожний прихід у редакцію для мене – радість зустрічі з колегами-ветеранами, з друзями, з талановитими людьми, тому що, на моє переконання, безталанним в газеті робити нічого. Якщо людина працює в газеті, та ще й не один рік, ця людина талановита, знаюча, цікава, і зустрічатися з такими людьми завжди приємно.
Зоя Кізь, старший коректор, літредактор “Зорі Полтавщини”, “Села полтавського” і “Вечірньої Полтави”:
– Прийшла працювати секретарем у приймальній “Зорі…” в 17 років, у 1953-му. Згодом закінчила вечірній філологічний факультет педагогічного інституту. Дуже приємно згадати роки своєї роботи, переглянути старі фотографії, підшивки газети. Працювала до 1986-го. На традиційні зустрічі поколінь приходжу завжди з гарним настроєм, побачитися з колегами, згадати, як ми на професійне свято їздили на пікніки, які були дружні, ініціативні. Бувати в рідній редакції для мене – щастя.
Світлана Межиборець, друкарка, перекладачка, працювала у “ЗП” з 1959 року і до початку 1990 років:
– Більше тридцяти років пропрацювала в газеті, роботу завжди любила. Газету нашу спільну, звісно, читаю. Зараз у ній багато політики, але такий час. Газета залишається цікавою для уважного читача, кожний щось у ній знайде для себе, тож бажаю, щоб вона такою й залишалася, а колектив був дружним і згуртованим, як у наші часи.
Ніна Кондратюк, кореспондент, редактор відділу “ЗП” у 1984–2006 роках:
– Дуже вдячна, що музей, створений колись моїм батьком, нинішнє керівництво й колектив газети підтримують і примножують. Приходити сюди і спілкуватися – це для нас наче моральна віддушина. Редакція для нас – рідний дім, наче й не йшли нікуди. Не полишаю зв’язку з рідною газетою, дописую й досі. Тут працюють дуже професійні люди, і це приємно, “Зоря Полтавщини” завжди славилася своїми кадрами. Хочу побажати нинішнім зорянам з честю продовжувати славні традиції 176-річного видання і завжди йти в ногу з часом.
Галина Крикун, заввідділом оголошень (до 1997 року):
– Радує те, що газета порушує гострі суспільні проблеми, молодь зараз стала цікавитись минулим – онук попросив фото моїх батьків, які воювали, у мене з молодим поколінням зараз спільні погляди, і це приємно. Ми, ветерани, вдячні за те, що в редакції організовуються для нас такі спілкування, теплішими за них можуть бути тільки зустрічі шкільних друзів. Це – підзарядка на весь рік. Шкода тільки, що все менше нас збирається щороку…
***
Для ветеранів редакції підготували й музичний дарунок: заслужений діяч мистецтв України, композитор Олексій Чухрай разом із співаками, музикантами – доцентом кафедри педмайстерності ПНПУ ім. В. Г. Короленка, заслуженим працівником культури України Михайлом Герасименком (до речі, викладає на кафедрі разом із головою обласної ради Петром Вороною), викладачем Полтавського музичного училища імені Миколи Лисенка Сергієм Рубаном, студентом музучилища Артемом Дубиною – подарували присутнім пісню-візитівку нашого краю “Моя Полтава” і твір на вірші заслуженої журналістки України, ветерана “Зорі Полтавщини” Лідії Віцені “Обрій”.
Завершилася зустріч дружнім фотографуванням на згадку, фронтовими “ста грамами” під куліш і мріями зустрітись знову.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
Анна ЧАПАЛА (фото)
“Зоря Полтавщини”