Життя бджіл та квіткових рослин взаємопов’язані. Бджоли харчуються пилком і нектаром квітів, запилюючи їх. Користь від бджолозапилення переоцінити важко, адже без нього неможливо отримати дорідний урожай.
На жаль, бджільництво наразі переживає далеко не кращі часи. Так, нерідко оброблені проти вароатозу бджолосім’ї восени чи весною раптом кудись безслідно зникають. Фахівці говорять, що в цьому винні шкідники, інші переконують, що причина – в стільниковому зв’язку, треті запевняють, що бджоли гинуть від небезпечних засобів захисту рослин, тобто пестицидів. Проте достеменно причину цього явища поки що не з’ясовано.
Існує ще одна проблема, яку пасічники самотужки, без підтримки органів влади, здолати не можуть. Так, сільгоспвиробники різних форм власності в гонитві за прибутками вирощують переважно ті культури, що дають значний зиск, – сою, кукурудзу, а також соняшник. Сівозмін майже ніхто не дотримується, віддаючи перевагу монокультурі. Щоб збільшити урожайність на збіднілому грунті, аграрії вносять величезні дози добрив, поля обробляють отрутохімікатами. Хто від того виграє? Ніхто: господар змушений із року в рік збільшувати кількість добрив і засобів захисту, щоб отримувати врожай, грунт поступово виснажується, рівень вмісту гумусу в ньому катастрофічно знижується. Страждає і бджільництво, адже кормова база бджіл стає все біднішою і зменшується. Соняшник, який у нашій області вирощують масово, – медоносна культура. Проте оброблена пестицидами, вона стає небезпечною для бджіл. Та й хіба можна порівняти смак соняшникового меду з акацієвим, липовим чи гречаним?..
Господарства, в яких вирощують гречку, озиму чи яру віку, еспарцет, люцерну, конюшину, що є прекрасними медоносами, можна порахувати в кожному з районів області на пальцях. Території неугідь, тобто балки, перелоги, луки, водороздільні території, покинуті присадибні ділянки й інші неорні землі, поступово заростають бур’янами, болотною рослинністю. А їх би можна було засіяти медоносними культурами й отримувати додаткові тонни екологічно чистого меду.
Безумовно, пасіки, розташовані біля лісу чи на відстані ефективного льоту бджіл (до 2 км), отримують певний медовий узяток. Що ж робити бджолярам, чиї пасіки розміщені в степовій місцевості? Треба виявляти ініціативу і сіяти пилко-медоносні рослини. Так, навколо своєї садиби можна створити зелений паркан із ліщини. Не потрібно говорити, наскільки смачні й корисні її горішки. Але ця культура – ще й чудовий медонос. Так само, як і вільха, верба. Їх садять коло ставів. На покинуті прилеглі городи можна сипонути кілька жмень насіння таких медоносів, як фацелія пижмолиста, буркун (донник) одно- й багаторічний, змієголовник молдавський, синяк, головатень круглоголовий, меліса, шандра звичайна, гісоп лікарський, чебрець, ехінацея… Вони складують вигідну конкуренцію бур’янам і стануть прекрасною кормовою базою для бджіл. До речі, перелічені лікарські рослини-медоноси надають солодкому продукту специфічного приємного смаку та аромату.
Щоб мати неперевершені лікувальні меди, потрібно працювати, в тім числі й над розширенням кормової бази у місці “дислокації” пасіки. Насіння медоносів можна придбати в спеціалізованих насіннєвих магазинах.

Василь БАГНО
Державний фітосанітарний інспектор