30 березня православні віряни молитовно вшановують пам’ять святого Олексія, чоловіка Божого.
Преподобний Олексій народився в Римі в сім’ї благочестивих і добросердечних Євфиміана й Аглаїди. Подружжя тривалий час було бездітним, та невпинно молило Господа про дарування нащадка. І Господь потішив пару народженням сина. Вже у юнацькі роки він почав наслідувати своїх батьків: строго постив, роздавав милостиню і під багатим одягом таємно носив власяницю. У ньому рано дозріло бажання залишити мирські турботи й утіхи, щоб служити Єдиному Богу. Однак батьки збиралися одружити Олексія і знайшли йому наречену.
Після заручин, залишившись на самоті з дівчиною, він зняв з пальця перстень, повернув їй і сказав: “Збережи це, і нехай Господь буде з нами, Своєю благодаттю влаштовуючи нам нове життя”. А сам таємно втік з дому, сівши на корабель, який ішов до Месопотамії. Потрапивши в місто Єдессу, Олексій продав усе, що в нього було, гроші роздав жебракам і став жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті, харчувався з милостині. Так минуло сімнадцять років.
Одного разу паламареві цієї церкви Матір Божа через святу Свою ікону звеліла: “Введи в Мою церкву чоловіка Божого, достойного Царства Небесного. Молитва його підноситься до Бога, як кадило запашне, і Дух Святий спочиває на ньому”. Паламар став шукати такого чоловіка, але довго не міг знайти. І знову був голос від ікони, який сповістив, що чоловік Божий сидить на церковній паперті. Паламар знайшов Олексія і ввів у церкву. Багато хто дізнався про праведника, отож стали шанувати його. Щоб уникнути слави, святий таємно вирушив на корабель, який прямував у далекі, невідомі йому краї, але буря прибила судно до берегів Італії.
Блаженний вирушив до Риму. Невпізнаний, він попросив у свого батька дозволу поселитись в якомусь куточку його двору. Живучи в батьківському домі, святий продовжував постувати й проводив дні та ночі в молитві. Смиренно терпів образи від слуг батька. Через сімнадцять років він був сповіщений Господом про день свого упокоєння. Тоді взяв папір та описав своє життя, просячи прощення у батьків і нареченої. У день кончини преподобного Олексія в соборі Святого апостола Петра служив літургію Папа Римський Інокентій (402 – 417) в присутності імператора Гонорія (395 – 423). Під час служби з вівтаря почувся Голос: “Найдіть чоловіка Божого, який відходить у вічне життя, нехай він помолиться за місто”. Почали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника. З четверга на п’ятницю Папа, звершуючи всенічну, просив Господа вказати на угодника Божого. Після літургії в храмі знову почувся голос: “Шукайте чоловіка Божого в домі Євфиміана”. Всі поспішили туди, але святий уже упокоївся. Тіло святого поклали на ложе, покрите дорогоцінними покривалами, й поставили посеред центральної площі. До нього став стікатися народ, щоб очиститися і звільнитися від недуг. Німі починали говорити, сліпі прозрівали, одержимі й душевнохворі видужували.
Чесні останки чоловіка Божого поховали в храмі святого Воніфатія 17 березня (30 за н. ст.) 411 року. Житіє преподобного Олексія здавна було одне з найшанованіших на Русі.
У народі день вшанування пам’яті преподобного називали святом Теплого Олексія. З особливим нетерпінням на нього чекали хлібороби. Вони одягалися в найгарніший одяг, вітали одне одного з весною і теплом. Працювати остерігалися, аби не розгнівити весну. Виняток був лише для пасічників. Існувало навіть прислів’я: “Теплий Олекса випускає бджіл на весну”.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.