“Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість”, – писала Леся Українка.
Історія кохання Лесі Українки і Сергія Мержинського трагічна і високодуховна. Вони познайомилися в Ялті. Двоє самотніх людей, які мали важку хворобу – туберкульоз. Він – стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий і симпатичний. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків у Києві та Мінську, один із організаторів I з’їзду РСДРП. Вона – на рік молодша, тендітна, сором’язлива дівчина, що мала силу і мудрість, талант і щиру душу.
Леся йому відразу сподобалася. Але на поетесу молодий чоловік спершу справив не найкраще враження: “Мій новий знайомий Мержинський, – нарікала Леся, – все плаче, що моря йому не видно, москіти з’їдають і купання не те”. Чим далі продовжувалося знайомство, тим тепліше і щиріше ставилася поетеса до нового друга. Йому першому прочитала п’єсу “Блакитна троянда”, що було знаком особливої прихильності та довіри. Незабаром Мержинський повернувся до Мінська, а Леся залишилася в Криму ще на рік. Настала осінь. Хворій молодій жінці ставало все гірше. І раптом вона отримала листа від Мержинського. Він запропонував поставити її п’єсу в мінському театрі, й авторка з радістю прийняла пропозицію. Однак це був лише привід, щоб продовжити стосунки.
У 1899 році Леся повернулася додому (тоді вона мешкала в Гадячі). Через кілька днів туди приїхав і Сергій. Він бажав побачити свою подругу, але Леся зовні залишилася байдужою до його приїзду, думала про майбутню операцію, яка, так хотілося вірити, поверне їй здоров’я і дасть нові сили. Через два тижні Мержинський залишив Гадяч. Тоді вона написала присвячений Сергію вірш “Перервалася, не закінчившись, розмова…”
Операцію їй зробили в Берліні. Повернувшись в Україну, Леся отримала подарунок від Сергія – невеликий томик творів Гейне. На звороті титульного аркуша Мержинський написав: “Пані Лесі на пам’ять про дружні й сердечні стосунки”. Поетеса намагалася погасити в собі любов, оскільки розуміла, що майбутнього у них немає…
Взимку, зустрівшись із Сергієм у Києві, Леся була засмучена станом свого друга і в надії, що ялтинське повітря поверне йому сили, наполегливо змушувала Мержинського поїхати в Крим. Через півроку, не відчувши покращення, Сергій повернувся до Мінська й оселився у квартирі своїх тіток. Леся вирішила їхати до коханого. Вона вже не приховувала своїх почуттів.
“Мій друже, любий мій друже, створений для мене. Як можна, щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя? Я бачила тебе і раніше, але тепер я йду до тебе з усією душею, як дитина йде в обійми того, кого їй шкода… Це нічого, що ти мене не обіймав ніколи, це нічого, що між нами не було поцілунків. Тільки з тобою я не одна”.
Батьки не схвалювали доньчиного вибору. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали робити так, як вона хоче, однак мовчки засуджували. Всупереч волі матері Леся вирушила до Білорусії, де оселилася у тіток Сергія і не відходила від коханого чоловіка ні на хвилину. Він карався, що через нього вона зупинила роботу, підриває своє і без того слабке здоров’я. А Леся, набираючись нових душевних сил, усміхалася йому, запевняла, що пише нові твори.
За одну ніч поетеса створила один із найпрекрасніших ліричних шедеврів про самовідданість, жертовність і любов. І сьогодні “Одержима” змушує читача переживати те, що відчувала ті два невимовно важких у фізичному плані й духовно насичених місяці поруч із коханим Леся… І вона була з ним аж до самого кінця.
Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчого лету, що допомагало їй творити шедеври в майбутньому. І написала: “Я в серці маю те, що не вмирає…”
***
У 1898 році Леся читала своє оповідання “Над морем” у літературно-артистичному гуртку Київського університету. Його слухав і студент-першокурсник Климент Квітка. Він з юних літ прилучився до збирання народних пісень. Леся тоді запропонувала йому записати пісні, які знала. Так відбулося її знайомство з майбутнім чоловіком, майже на 9 років молодшим від неї. Потім Климент Квітка з Лесею Українкою приїжджають у Крим – також лікуватися від туберкульозу. Ця поїздка фактично рятує Квітку. М’який клімат і лікування допомогли.
У 1907 році вони вирішили одружитися. Повідомлення про весілля стало великою несподіванкою для родини Лесі Українки. Втім вона не зважала на несхвальну оцінку рідними її нареченого. Климент Квітка в дитинстві пережив драму, не мав материнської ласки. Він був недовірливий, неговіркий, сором’язливий і потягнувся до Лесі, хворої молодої жінки з великою силою духу, відчув у ній рідну душу.
Шлюб не був тривалим, Леся Українка померла в 1913-му. Климент Васильович пережив дружину на 40 літ. У 1917 році він видав збірку “Мелодії з голосу Лесі Українки”…

Підготувала Оксана БІЛЕНЬКА,
студентка факультету філології та журналістики ПНПУ
імені В.Г.Короленка.