“Донька Лєра (11 років) хоче покинути секцію художньої гімнастики, яку відвідує п’ятий рік. Говорить, що на змаганнях не займає ніяких місць, що їй взагалі набридло, стало важко… А раніше заняття в секції приносили їй задоволення. Дівчата вважають Лєру невдахою, бо у неї нічого не виходить. Дочка мені про це не каже. Чи не “заробить” Лєра якийсь комплекс неповноцінності через те, що вправи у неї виходять гірше, ніж у інших? Чи потрібно змушувати дитину ходити на секцію, якщо вона не хоче? Які знайти слова, щоб переконати, що спорт – це здоров’я, гарна осанка, самодисципліна, і варто займатись ним навіть не заради медалей? Тренер запевняє, що у моєї доньки є перспективи… Чи все-таки краще не змушувати? Як у цьому випадку роблять інші батьки?
Мама Людмила”.
“Важливо дочку підтримати, похвалити, навіть якщо вона всім програла. Не посівши призового місця на змаганнях, вона не стала гіршою і її не стали менше любити батьки. Вона, можливо, просто менш гнучка, ніж інші дівчатка у секції, але вміє виконувати такі складні вправи, які не зроблять тисячі інших дітей, що не займаються гімнастикою. Намагайтеся не “грузити” її критикою, – радить психолог Володимир Каратаєв. – Не виключено, що вона через надмірне спортивне навантаження не хоче ходити на секцію, але боїться, що ви її лаятимете.
Потрібно відділити ваш інтерес у доньці-спортсменці від справжньої потреби. Якщо така потреба є, то варто сказати, що змагання – не головна мета її занять. Головне – здоров’я і розвиток. Але якщо вона втомилася, можливо, варто зменшити навантаження. Нехай дитина сама зробить вибір, думаючи про себе, а не про те, що розчарує маму”.
* * *
А ось що думають батьки на форумах у соцмережах.
* “Я вимагала, щоб моя дитина відвідувала курси англійської мови і спортивну секцію. Тому що англійська стовідсотково буде потрібна у житті. Хлопцю треба бути сильним і фізично розвиненим, щоб уміти постояти за себе, щоб не вважали слабким і в армії, і в цивільному житті”.
* “Моя подруга змушувала свою доньку ходити на бальні танці, сама в дитинстві займалася, але в неї це діло не пішло. Донька виросла і покинула танці. Навіщо було псувати нерви дитині й собі?”
* “Мене батьки змушували ходити до репетиторів англійської і німецької, наполягали на продовженні занять легкою атлетикою, хоча мені було важко все поєднувати. Були моменти, коли до істерики не хотілося нікуди йти, але з часом увійшла в режим. Коли хворіла, мені вже чогось не вистачало. Все-таки батьки діяли з кращих міркувань. Тепер я дуже вдячна їм за це. Прекрасно знаю дві іноземні мови, зуміла потрапити на навчання за кордон, маю хорошу роботу. Спортивний гарт, лідерські якості, організованість, вміння жити за режимом – теж не зайве в житті. Своїм дітям намагаюся максимально дохідливо пояснити, навіщо все це потрібно”.
* “Старшого сина змушувала, якщо він лінувався, відвідувати басейн. З молодшим цей “номер” не пройшов. Не хоче – нізащо не піде. Упертий. У результаті, прийшовши зі школи, він сидить вдома за комп’ютером, це мені не подобається…”
* * *
– Багато в таких випадках залежить і від самих батьків, – вважає тренер-викладач Полтавської ДЮСШ № 3 з плавання “Дельфін”, майстер спорту СРСР Василь Яценко. – Десь дали слабину: нехай пропустить, відпочине, і дитина не повністю отримала навантаження, недопрацювала, невдало, скажімо, виступила на змаганнях, незадоволена собою. І втрачає мотивацію, звідси й небажання тренуватися. Таке буває в перехідному віці, коли юнаки і дівчата дуже хочуть відчувати себе незалежними, дорослими, вони вважають, що на них тиснуть, змушують і таке інше. Треба поговорити, з’ясувати бажання, можливості, зацікавити дитину і все буде добре.

Підготувала
Ганна ЯЛОВЕГІНА.