Відзначив 75-річний ювілей Володимир Іванович Лукаш. Він протягом майже 30 років обирався депутатом місцевих рад у Гадяцькому, Великобагачанському і Полтавському районах.
…Далекої весни 1939-го у колгоспників Івана і Тетяни Лукашів із села Рудики Гадяцького району народилася третя дитина. Попереду були війна, окупація, голод, поневіряння. У повоєнні роки колгосп “Червоний жовтень”, як і все зруйноване окупантами народне господарство країни, дуже потребував робочих рук, і діти змалечку працювали, адже багато чоловіків не повернулися з фронту або стали інвалідами, а всі роботи лягли на плечі жінок, підлітків, літніх людей. Діти Лукашів теж трудилися – пасли худобу і коней, в’язали снопи, возили воду жниварям і косарям…
– Нам, хлопчакам, було цікаво наввипередки змагатися, підбираючи колоски кінною гребкою, – згадує Володимир Іванович.
Після того, як старший брат Петро у 14 років відбув у Кременчук у залізничний технікум, а сестра Марія поїхала в Київ навчатися в інституті іноземних мов, увесь тягар домашньої роботи припав на молодшого – Володимира. Доводилося хлопцю і батька підміняти – їздити підводою за пальним для МТС, закочувати важкі бочки на бричку…
Закінчивши десятирічку в Гадячі, Володимир залишився вдома, бо батьки просили, щоб хоч менший син був біля них. Влаштувався обліковцем колгоспної польової бригади і вступив до Харківського сільськогосподарського інституту, щоб заочно здобути фах агронома.
– Два курси провчився – і забрали на військову службу. Два з половиною роки пробув у Групі радянських військ у Німеччині, у місті Гримма, між Лейпцигом і Дрезденом, – розповідає ветеран.
Після повернення додому в 1964 році Володимир завершив навчання в інституті уже на стаціонарному відділенні.
– Одружився у день народження, 8 березня, тож цьогоріч відсвяткували з дружиною Раїсою Іванівною 46 років подружнього життя, – продовжує співрозмовник. – Отримавши дипломи, поїхали працювати в колгосп імені Чапаєва в Довгалівку Великобагачанського району, я – головним агрономом, жінка – головним бухгалтером. Господарство було серед лідерів з урожайності сільськогосподарських культур. Через чотири роки, після укрупнення колгоспів, переїхали в Полтавський район, в Абазівку. Живемо тут уже 42 роки. Моя Раїса Іванівна понад чверть століття віддала “Сільгосптехніці” в Супрунівці, а я 18 років працював у відділі постачання місцевого заводу залізобетонних виробів – одного з кращих у районі підприємств, яке очолював прекрасний керівник Іван Іванович Усенко.
Володимир Лукаш 15 років на заслуженому відпочинку. Маючи активну громадянську позицію, не стоїть осторонь громадських справ. Він обирався депутатом Абазівської сільської і Полтавської районної рад. До речі, те, що Абазівська сільрада відокремилась у 1980-ті роки від Супрунівської, – теж його заслуга, і це сприяло кращому фінансуванню соціального розвитку села. Разом із місцевими мешканцями наполягли на реконструкції місцевої школи, яка стала середньою. Реконструйована електромережа в селі Червона Долина.
За запитом виборців Володимиром Лукашем ініційовані роботи з газифікації сіл Лаврики, Соломахівка, Кованчик, Байрак, Миколаївка Полтавського району, і газ прийшов у оселі мешканців; а також ремонту доріг у населених пунктах Абазівської сільради; налагодження автобусного сполучення, зокрема в центрі села з’явилася в зручному місці зупинка “Школа”.
Мешканець Абазівки Олександр Азаров розповідає, що депутат Володимир Лукаш організував виготовлення стенда із портретами заслужених людей і кращих трударів, які у різні роки уславили село. Серед них – герої Великої Вітчизняної війни, Герої Радянського Союзу танкіст Іван Білоусько, льотчик Олександр Васько, Герой Соціалістичної Праці Марія Бережна та багато інших. Також серед добрих справ Володимира Івановича Лукаша – допомога активу села у зборі коштів для встановлення погруддя Тараса Шевченка до 200-річного ювілею поета. Володимир Іванович побував у багатьох профільних установах, доводячи необхідність спорудження підземного переходу на ділянці траси Київ–Харків, що пролягла поблизу села. Його запевнили, що такий перехід заплановано прокласти.
Зараз Володимир Лукаш займається вирішенням питань ремонту автодороги між селами Лаврики й Соломахівка і продовження автобусного маршруту “Полтава–Абазівка” до центру села, залізничної станції та переїзду.
– Зобов’язання, які брав на себе як депутат, старався виконувати, – говорить Володимир Іванович. – Вдячний за спільну роботу односельцям, депутатам районної ради, де мені земляки двічі довіряли мандат. Та й чималий багаж життєвого досвіду теж допомагає. Отже, в громаді – сила, разом можна досягти того, щоб плани стали реальністю.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
“Зоря Полтавщини”