минуло вже п’ять років із того часу, як моя матуся Вікторія Михайлівна пішла за вічну межу, а я все перебираю у пам’яті сторінки її непростого життя…
Моя мама, Вікторія Матюха, з’явилася на світ 10 травня далекого 1923 року в місті Білопілля Сумської області. В родині було п’ятеро дітей, вона – найстарша. Уже в дитинстві пізнала, що таке голод, війна, злидні. Після закінчення педагогічного інституту її життя не стало легшим. За направленням молода вчителька поїхала працювати в Західну Україну, щоб сіяти добре, вічне та прекрасне. У Львівській області викладала українську мову та літературу, а також господарювання. Певний час навіть працювала на посаді завуча. Натхнення моя мама черпала у рукодільництві – вона уміла вишивати, в’язати гачком… Все наче було б добре, та сталося лихо – помер батько, і родина залишилася без годувальника. У моєї бабусі, Марії Іванівни, окрім мами, було ще двоє молодших дочок-близняток. Дуже важко було… Тож, щоб допомогти рідним, моя матуся, Вікторія Михайлівна, працювала не покладаючи рук у трьох школах, і більшу частину зароблених грошей висилала їм протягом 13 років.
Потім моя мама переїхала до Полтавської області. Близько 15 років викладала українську мову засудженим у с.Кустолово-Суходілка Машівського району. Вона допомогла своїм молодшим сестрам спочатку здобути середню, а згодом – і вищу освіту. Віддавши учительській професії 30 років свого життя, моя мама вийшла на заслужений відпочинок…
Людмила КАЛАШНІКОВА.
м.Полтава.