Минулої п’ятниці у Кременчуці плакали дзвони. У Свято-Миколаївському соборі відспівали безневинно загиблого на столичному Євромайдані Ігоря Сердюка. Попрощатися з ним прийшло майже дві тисячі співгромадян. Поруч із рідними були представники влади, депутати, громадські активісти, небайдужі громадяни. Сорокачотирирічний приватний підприємець Ігор Сердюк упродовж двох місяців мирно відстоював своє право на краще життя. Він ніколи не займався політикою, не був екстремістом чи правим радикалом. Йому, як і тисячам мітингувальників, просто набридли шалена корупція в країні, неймовірний тиск на підприємців і низький рівень життя. У той момент, 18 лютого, коли бійці “Беркута” розстріляли його прицільним пострілом у голову, він не мав у руках ані палиці, ані бруківки, а тим більше – будь-якої зброї. Він лише лагодив захисний бар’єр біля Маріїнського парку, щоб уберегти учасників революційних подій від смерті. Натомість сам отримав кулю. Без чоловіка залишилася дружина, без батька – донька.
Залишається невідомою доля ще декількох кременчуцьких активістів, дехто з них тяжко поранений і перебуває на лікуванні.
У цілому ж ситуація у Кременчуцькому регіоні є спокійною. Місцева самооборона, правоохоронці постійно патрулюють територію з метою недопущення проявів бандитизму, мародерства та хуліганства. Щодо громадської активності, то вже з’явилася ініціатива демонтувати пам’ятник Леніну на площі Перемоги та металеве зображення “вождя”, що височіє над однією з дев’ятиповерхівок. Зробити це вирішили цивілізовано, ухваливши рішення на сесії міської ради. Розглядається й пропозиція щодо перейменування двох вулиць у місті на вулиці Героїв Майдану та Ігоря Сердюка. Також учасники місцевого Євромайдану ставлять за мету перезавантаження місцевої влади й налагодження постійного контролю з боку народу за її діяльністю.
Після саморозпуску обласної організації партії регіонів першими свої партійні квитки здали голови обох районних рад, секретар міськради, депутати, керівники промислових підприємств.
Промислові підприємства Кременчука продовжують працювати у штатному режимі. Трудові колективи сподіваються, що з приходом нової влади їхнє найбільше прагнення щодо підтримки вітчизняних виробників усе ж буде реалізоване, й готові працювати на благо України.

Віра ІЛЬКОВА
“Зоря Полтавщини”