“Зі смертю Параджанова світ кіно втратив одного зі своїх чарівників”, – говорили про Сергія Йосиповича, уродженого Саркіса Говселі Параджаняна, Федеріко Фелліні, Тоніно Гуерра і Бернардо Бертолуччі. Та згадки про великого митця не лише як про генія, легенду, людину-космос, що існує поза рамками простору й часу, а і як про гостинного господаря, жартівника, волелюбного чоловіка з надзвичайною енергетикою живуть і понині. Яскраве підтвердження тому – вечір пам’яті кінорежисера у стінах Полтавського університету економіки і торгівлі під назвою “Український всесвіт вірменського митця”, що пройшов у рамках виконання Комплексної програми сприяння розвитку громадянського суспільства та інформаційної сфери Полтавщини на 2013–2015 роки за підтримки Полтавської обласної бібліотеки для юнацтва імені Олеся Гончара й Полтавської обласної вірменської громадської організації “Ванк”.
– Будувати незалежну державу без співпраці й підтримки товариських стосунків із різними народами неможливо. І вкотре зібравшись разом, ми розуміємо, що є однією дружною родиною. Одним із численних об’єднуючих факторів є постать Сергія Параджанова, що увійшла в історію світової кінематографічної класики. Він подарував українському глядачеві незабутні фільми, вивів вітчизняний кінематограф на найвищий світовий рівень, тим самим забезпечивши зростання міжнародного авторитету України, – зазначив заступник голови – керівник апарату Полтавської ОДА Валерій Пархоменко.
На другому поверсі вишу працювала арт-виставка “Діалог із Параджановим”, присвячена 90-й річниці від дня народження митця. Це – міжнародний проект, який існує понад 10 років і встиг поєднати творчих людей Коста-Рики, Грузії, Вірменії, Японії та України. Гостя з Києва, куратор проекту “Параджанов-арт” і віце-президент вірменського товариства культурних зв’язків “АОКС” Олена Оганесян розповідає про експозицію:
– Ми вже відвідали 17 регіонів України, тісно пов’язаних із життям і творчістю Сергія Йосиповича, – від глибокої шахти Донбасу і до високої Говерли. Параджанов – це такий бренд, заради якого збираються всі й одразу. Немає сенсу говорити багато про кінорежисера, бо його знають усі. А виставка покликана лише додати те живе, чого не можна знайти в Інтернеті. Ми вирішили, що не гнатимемося за стандартами елітності, а зробимо експозицію робіт тих, хто вважає себе людьми світу Параджанова, – від найвідомішого професіонала до любителя-початківця.
На виставці представлено різні види мистецтва – бісероплетіння, фотографію, живопис, скульптуру. В центрі експозиційного стенда – гілка дуба, що символізує животворний дух кінорежисера. Де б не бував цей проект, організатори запрошували тамтешніх майстрів долучатися до дійства, тому робіт зібрали чимало, одну десяту з яких привезли до Полтави. Доповненням до виставки послугувала експозиція, оформлена обласною вірменською громадською організацією “Ванк”.
На концерті, який продовжив вечір пізнання генія Параджанова, унаочненням єднання силою мистецтва різних етносів стали виступи маленьких танцівників Артура Арустамяна і Юлії Нікітенко, юних вокалістів Каріни Мікасян, Анаїт Маргарян, Артема Саркісяна і Артура Айрапетяна та ліричного й запального ансамблю народного танцю “Ані” Харківської міської громади вірмен. Організатори демонстрували кадри з документального фільму про кінорежисера, уривки з його стрічок, зі сцени лунали теплі слова представників обласних організацій вірмен Чернігівщини, Донеччини, Харківщини, Полтавщини, регіонального грузинського братства.
Сергія Параджанова по праву називають сином трьох народів. Кінорежисер говорив: “У мене три батьківщини: я народився в Грузії, працюю в Україні, готуюсь померти у Вірменії”. Для численної міжнаціональної аудиторії він створив вірменську стрічку “Цвіт граната”, грузинську – “Легенда про Сурамську фортецю”, азербайджанську – “Ашик-Керіб”, молдавську – “Андрієш”, але найближча та найбільш відома пересічному українському глядачеві шалено успішна і глибоко вражаюча картина “Тіні забутих предків”, що свого часу спричинила неабиякий фурор у світі кінематографа й понині хвилює серця глядачів. 2014-го виповнюється півстоліття від того часу, як вона вперше ви-йшла на широкі екрани.
Гучними оплесками вибухнув зал після відео, на якому Сергій Йосипович проникливо й душевно заспівав українську народну пісню “Вербовая дощечка”. Це – промовистий доказ того, що геній народного артиста УРСР, лауреата Шевченківської премії здатен крізь роки і десятиліття єднати етноси непомітним, але міцним споконвічним зв’язком у прагненні до прекрасного.

Анна ВАСЕЦЬКА
“Зоря Полтавщини”