У   Великобагачанському районі загалом функціонує 111 фермерських господарств, у обробітку яких перебуває майже 14,5 тисячі гектарів земель. Овочівництвом та картоплярством займається 2 агроформування, ще одне – тваринництвом, решта – культивує рільництво.
Голова СФГ “Джерело” Іван Глушич та голова СФГ “Біотон” Ростислав Рожко – односельці й давні друзі, а з середини 1990-х років, відколи почали займатися фермерством, стали ще й колегами та однодумцями. Та й як інакше, якщо, скажімо, один має більше сільськогосподарської техніки, інший – потужніші зерносклади…

У структурі посівів агроформувань, хоча вони й мають різні площі орендованих земель, (“Джерело” – 170, а “Біотон” – 50 гектарів), – практично повний перелік ранніх і пізніх зернових та олійні культури. Минулорічний урожай зібрали добрий, але не влаштовує фермерів ціна на збіжжя.
– За тонну доведеної до кондиції кукурудзи дають 1100 гривень, і це тоді, коли собівартість вирощування качанистої вже у 2012 році була в межах 550 – 620 гривень за тонну. Додати до цього щорічне зростання вартості матеріально-технічних ресурсів, яке становить не менше 15 відсотків, то й матимемо, що нинішня ціна на кукурудзу при невисокій урожайності практично на межі собівартості, – розповідає Ростислав Рожко. – Хоча складських приміщень у нас достатньо, але немає сушарки, а без додаткового досушування цьогорічне зерно не зберігатиметься, тож і доводиться продавати його прямо на елеватор, працюючи майже в “нуль”.
На думку фермера, від такої цінової ситуації на сільськогосподарську продукцію виграють хіба що лише крупні землекористувачі, які обробляють по 10 і більше тисяч гектарів земель.
У минулому році в агроформуваннях були на практиці учні Красногорівського училища механізації сільського господарства, працювали підсобниками. Нещодавно закінчила Полтавську державну аграрну академію за фахом “Облік і аудит” Аліна Глушич. Нині вона проходить стажування в СФГ “Джерело”, допомагає вести бухгалтерію, тож буде підмога батькові, Іванові Глушичу.
Про свої плани мої співрозмовники розповідають лаконічно, адже що буде в найближчі роки – передбачити складно, каже Іван Глушич. За умов нестабільної цінової ситуації в державі щось прогнозувати – справа невдячна, та й ринок земель, мабуть, – не за горами.
– У цьому маркетинговому році треба просто вижити, – додає Ростислав Рожко, який почав фермерувати першим, ще на початку 1990-х.
Свого часу він займався вирощуванням овочів, але з огляду на невеликі площі орендованих земель припинив такий бізнес, як перестав сіяти й цукрові буряки.
– У середині 90-х років у нашому селі Поділ цукристі вирощували близько півсотні селян, сіяли навіть на присадибних ділянках, і це було вигідно, бо цукрозавод віддавав здавачу сировини 65 відсотків виробленого цукру, жом і малясу. Зараз же умови значно змінилися, вирощувати буряки стало не вигідно, тож у селі ніхто не вирощує солодкі корені для переробки на цукор, – бідкається Ростислав Рожко.
– Коли починали фермерувати, було страшно брати багато землі в оренду, адже якщо взяв – мусиш дати їй лад. Тобто організуй виробництво й працюй так, щоб були прибуток собі та добре оплачена праця найманих людей. Але тоді було обмаль власної сільськогосподарської техніки, не завжди мали кошти на придбання інших матеріально-технічних ресурсів. Нині ж і техніки вдосталь, і можливості є, та й досвід господарювання достатній, але збільшити площі орендованої землі практично неможливо, – ділиться думками Іван Глушич.
Незважаючи на труднощі, підтримують колеги-фермери соціальну сферу села, допомагають школі, не забувають і про ветеранів. А ще – безкоштовно обробляють городи своїм працівникам і орендодавцям, справно й на належному рівні розраховуються за оренду земельних паїв, тож селяни задоволені такою співпрацею і взаєморозумінням. І це досить вагомий аргумент для людей, які дбають не лише про власне матеріальне благополуччя, а й про порядність у стосунках та репутацію серед односельців.

Людмила ДАЦЕНКО
“Зоря Полтавщини”