Ім’я Святителя Миколая – одне з найбільш шанованих в усьому християнському світі. Згідно з переказами, він жив на межі III–IV століть і був архієпископом у місті Мири, яке знаходилось у провінції Римської імперії Лікія. Нині руїни цього міста можна побачити поблизу турецького містечка Демре. Ще за життя Святитель Миколай прославився багатьма подвигами і чудесами на славу Христову. На українські землі його культ прийшов разом із християнством. У православній традиції Святителя називають також Миколаєм Чудотворцем та Миколаєм Угодником. В Україні на його честь зведено багато храмів, відомі чудотворні ікони з ликом святого. Дуже розвиненим є культ вшанування Святителя у піснеспівах. 19 грудня урочисто відзначається день Святого Миколая.
Майбутній святий побачив світ у лікійському місті Патарі наприкінці ІІІ століття. Батьки його були благочестивими й за порадою близького родича, єпископа Патарського, присвятили сина на служіння Господу. В молоді роки Миколая рукоположили на пресвітера, і все своє життя він віддав молитві та людям. Після смерті батьків пожертвував успадковане багатство убогим, стражденним та нещасним. Пам’ятаючи заповідь Божу, святий праведник робив добро таємно, не чекаючи винагороди за численні благодіяння.
Ставши архієпископом у Мирах, святий Миколай повністю присвятив себе пастві. Коли служіння було порушене жорстокими гоніннями, що їх відкрив проти християн імператор Діоклетіан, святий безстрашно проповідував віру Христову й разом з іншими подвижниками був ув’язнений. Із початком правління імператора Костянтина тяжкі випробування для християн припинилися, і Мирлікійський архієпископ знову повернувся до церковного служіння, здійснив багато чудес на благо стражденних. Свій земний шлях закінчив у Мирах у глибокій старості, ймовірно, в 343 році, й був покладений у соборній церкві. З нетлінних мощей точилося благовонне миро, віруючі приходили вклонитися його пам’яті й зцілювалися від хвороб. Згодом мощі були перенесені в місто Барі (Італія), де вони спочивають і донині.
Після смерті Святитель Миколай явив вірянам ще більше чудес, ніж за земного життя. З-поміж великих святих угодників Божих Миколай Чудотворець користувався особливою любов’ю нашого народу, який свято вірив, що він захищає усіх бідних і знедолених, боронить від стихійних лих, а найбільше – від води. У давнину на день Святого Миколая влаштовували святкові обіди, пекли печиво, так звані “миколайчики”, скликали друзів, читали молитви. У деяких місцевостях у ці дні варили кутю та узвар, щоб наступного року був урожай на плоди та ячмінь. Вирували також миколаївські обрядодійства: обходження дворів, миколаївські колядки, миколаївські скрипники (змагання музик) тощо. В околицях Києва ще наприкінці XIX – на початку XX ст. влаштовували обходи, схожі на різдвяне колядування. Найбільше на свято Зимового Миколая чекали діти, яким батьки клали під подушки гостинці від святого. Подарунки могли отримати тільки ті, хто не гнівив святого протягом року. Чудово, що в наші дні ця традиція отримала друге життя.

Підготувала
Вікторія КОРНЄВА.