Ефект повернення у юність – щось подібне пережили у перші хвилини поетичного вечора, що проходив у залі ОДТРК “Лтава”, чимало із його учасників. А як інакше передати відчуття, коли те, що відбувається, уже ніби було? Хоч насправді – таки було, адже на початку лютого нинішнього року в цій же залі проводився вечір “Цвіт опадав не в’янучи”, присвячений пам’яті колишніх працівників обласної газети “Комсомолець Полтавщини” – письменників Феодосія Рогового, Андрія Нанкевича, Михайла Булаха, Тараса Нікітіна, Анатолія Гальченка. Ідея його проведення належала їхньому колезі й другові, поетові й журналісту, заслуженому діячеві мистецтв України, сумському полтавцю, нині – киянину Михайлові Шевченку.
І цього разу в залі – його друзі й колеги по спільній роботі у молодіжці, студенти полтавських університетів, а він знову на сцені, починає вечір, але тепер уже – власний творчий вечір “Усе, що знаю про любов”. Починає з вірша “Мить”, який звучить так само, як “звучить” і ефект повернення в минуле чи настрій у залі – містично й лірично, багатопланово й філософськи:
Відболіло і відпало літо –
Краплею скотилось по лиці.
Ще одне віджито, як відбито,
І від рани затяглись рубці.

Як вони заниють на негоду –
Попід серцем тяжко защемить.
Й зрозумієш тихо і негордо:
Все життя – одна пекуча мить.

Вільна, наче коні без оброті,
І її за так не відібрать.
Це ж за неї варто і боротись
І не сором чесно помирать.
Михайло Шевченко читав багато віршів і, звичайно ж, вони відповідали назві вечора – щиро виповідав усе, “що знає про любов” – любов до матері, до жінки, до Батьківщини, бо ж, власне, вона й складає основу творчості кожного із поетів. А саме про його неповторний літературний почерк – його поезію, “глибоку, відверту, болючу, світлу”, – говорила заслужена журналістка України, заступник генерального директора ОДТРК “Лтава” з питань телебачення Наталія Іванченко:
– Поет такого рівня, такої висоти слова, такої публіцистичної напруги думки має бути почутим у суспільстві в якомога ширших колах, надто сьогодні, коли так знівельовані істинні цінності, ідеали, поняття національної, людської гідності. Це та поезія, яка розтинає душу, а відтак навертає її до вічного, справжнього і святого… Творчість, талант Михайла Шевченка – це наша національна гордість, духовний острів любові й віри для кожного українця.
Вела вечір журналістка телерадіокомпанії “Лтава” Світлана Польщикова, і вона не тільки розповіла про творчий шлях поета, а й зверталася до нього час від часу із запитаннями. Надходили вони і в записках студентської молоді, тож відповіді й розповіді Михайла Шевченка (зокрема про матір, яка любила співати й мала прекрасний голос, про співучу родину) промовляли упродовж вечора нарівні з поетичними рядками. До всього – кадри відеохроніки, які зберегли віртуально молодість поета й журналіста, і слово про нього, так само з відеоекрана, старшого побратима й товариша, нашого земляка, поета-академіка Бориса Олійника, який наголосив, що Михайло Шевченко завжди був не тільки поетом, а й громадянином,  доповнили своїми барвами творчу сповідь гостя полтавської аудиторії. А вона стане ще ширшою, адже невдовзі й глядачі “Лтави” зможуть подивитись уже телепередачу, запис якої тривав на вечорі.
І ще один ліричний учасник зустрічі – музика: у виконанні солістки обласної філармонії Валентини Колісник, викладача Полтавського музичного училища імені М.В.Лисенка Руслана Христиченка та дуету “Крила” звучали пісні, написані на вірші Михайла Шевченка нашими земляками, композиторами: незабутнім Олександром Білашем – Героєм України – та заслуженим діячем мистецтв України Олексієм Чухраєм, який був присутній у залі.
А спілкування з поетом іще триватиме, адже чи не всі бажаючі одержали у подарунок тритомник його вибраних творів.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”