Місцеве самоврядування України пройшло складний та суперечливий історичний шлях, зазнаючи протягом століть впливу як східної, так і західної політичних культур. На українських землях віддавна панували ідеології колективізму і соборності, в основі яких закладалися ідеї самоврядування.
Ця традиція панувала і на теренах Київської Русі, де елементи самоврядування знаходили свій вияв у вічевій демократії. Зокрема віча відали питаннями війни і миру, укладення угод, організації війська, закликали або виганяли князя, брали участь у формуванні адміністративних та судових органів. Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало Магдебурзьке право, що поширилось на українські міста з початку XIV століття: міське населення звільнялось від влади феодалів, воєвод, намісників, а місту надавалася можливість самоврядування на корпоративній основі, запроваджувались власні органи місцевого самоврядування – магістрати.
За часів існування Козацької держави місцеве самоврядування набуває своєрідних форм, що зумовлювалось її полково-сотенним устроєм. Полки та сотні – одночасно військові й адміністративно-територіальні одиниці – користувалися військово-адміністративним самоврядуванням. Ліквідація українського місцевого самоврядування у XVIII столітті була пов’язана з ліквідацією Гетьманщини й автономного полково-сотенного устрою України, а з ним – і Магдебурзького права  у містах. У подальшому організація суспільного життя в Україні була уніфікована за російським зразком…
Внаслідок реформ Олександра ІІ засновувалися земські установи як органи регіонального самоврядування. Губернські земські збори як представницькі органи проводилися щорічно. Для поточної роботи вони обирали земську управу, яка вирішувала поточні справи, а контроль за діяльністю земств здійснював губернатор. Подібним чином організовувалося місцеве самоврядування і в повітах.
Спробу реформувати місцеве самоврядування було здійснено за часів Української Народної Республіки. У IIІ Універсалі Центральної Ради від 7 листопада 1917 року оголошувалось про “вжиття всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що є органами найвищої адміністративної влади на місцях”. Проте ці положення не були реалізовані.
Дискусійним залишається питання навколо радянської концепції місцевого самоврядування. Категоричні твердження, що вона базувалась на положеннях, за якими місцеві ради та їх виконавчі комітети були органами єдиної державної влади, що відповідали винятково за реалізацію на своїй території актів центральних органів, мабуть, є не зовсім коректними, і про це свідчать архівні документи.
Сучасна історія місцевого самоврядування в Україні починається з 1991 року, коли термін “місцеве самоврядування” у його класичному розумінні був повернутий до вжитку та були визнані основні принципи діяльності місцевого самоврядування – економічно-фінансова, правова і організаційна самостійність. Позиція Президента України Віктора Януковича в питаннях подальшого розвитку місцевого самоврядування відображена у Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка розроблена з урахуванням вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. Реформування місцевого самоврядування має відбуватися на засадах децентралізації владних повноважень, консолідації ресурсів та стратегічного планування розвитку територій. Це дозволить припинити дублювання повноважень, функцій та завдань органів місцевого самоврядування різних рівнів. Обговорення напрацьованого проекту Концепції уже завершено.
У фондах Державного архіву Полтавської області зберігаються переважно документи про діяльність органів місцевого самоврядування радянського періоду. Документи свідчать, що ради не лише організовували виконання актів центральних органів влади, а й виконували адміністративні, виконавчі, розпорядчі функції, вживали заходів щодо охорони порядку, займалися землеустроєм, благоустроєм населених пунктів, керували і спрямовували культурно-просвітницьке і господарське життя сільської громади. Це спростовує твердження про те, що ради та їх виконкоми із самого початку були лише ланками радянського централізованого апарату управління і не виконували функцій місцевого самоврядування.
Наприклад, надзвичайно цікавим є звітний документ про діяльність Вельбівської сільської ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів Гадяцького району Роменського округу Полтавської губернії за 1923–1924 роки (ф. р-3130, оп. 1, спр. 18, арк. 64–65).
Документ подається зі збереженням стилістики оригіналу.
ДОКЛАД
Вельбівської сільради про діяльність з початку виборів до
1 листопада 1924 року
Сільраду обрано 28 жовтня 1923 року.
В раду обрано 30 членів.
Рада поділена на 4 секції: Земельна; Культосвітня; Адміністративно-хозяйственна; По благоустройству села. Всіма ділами керував голова ради Василенко.
За час існування цієї ради, себто з 28 жовтня 1923 року, сільрадою проведені такі роботи: організована постройка обчественного колодязя на полі, а також другого колодязя біля школи №2; організовано добровільний збір для усилення средств комітету взаємодопомоги по 2 фунти з кожної десятини (всього зібрано 70 пудів жита, 100 пудів зерна); організовані дві хати-читальні, котрі забезпечені книжками і газетами; открита школа для неграмотних та малограмотних.
Зусиллями сільради організована заготівля дров для опалення шкіл, сільради, фельдшерської амбулаторії на минулу зиму. Дров заготовлено 21 сажня, якими і вийшли благополучно із паливної кризи в зиму 1923–1924 років.
Проведено через окружну судову земельну комісію відібрання лишків землі зверх норми. Відібрано у 33-х хазяїв 303/4 десятин землі… Відібрана земля розподілена між безземельними та малоземельними громадянами, а саме: наділено 80 громадян.
Сільрадою составлен проект наділу усадьбами неімущих, таких наділено 23 громадянина і цей наділ громадою согласований. Відремонтований увесь пожарний обоз, себто бочки та машини. Біля школи № 2 не було ніякої огорожі, а тому рада організувала окопку всієї садиби ровом. Ця робота закінчена. Організований та проведений в життя ремонт мостів, доріг до млина, на Гадяч…
Сільгоспподаток 1923–1924 років виконаний на 96%, а решта 4% переведена у недоїмку цього року. Взискувалась страховка за 1923–1924 роки за скот, посів і будівлю. До цього часу взискано тільки 35%. Сільгоспподаток цього року надходить дуже погано. По цей час треба було заплатить половину податку…, а виплачено тільки 301/2%. Приймаються  репресивні засоби, складаються описи майна.
На цей навчальний рік школи відремонтовані, побілені і знаходяться у прилічному стані, але паливом не забезпечені. Для опалення шкіл райвиконком дозволив 181/2 сажнів дров, але з тим, щоб населення Вельбівської сільради ці дрова перевезло у Вельбівку із села Перевоза (біля Лисівки). До цього часу перевезено тільки 31/2 сажнів, а решта 15 сажнів лежать і тепер у лісі. Не дивлячись на те, що радою приймались всякі засоби до перевезення дров, але громадяни упорно відмовляються від перевозки. Таке відношення громадян дуже не бажане і через це можливе закриття шкіл.
По почину сільради в цім році організована група громадян, які побажали провести землеустройство на своїй землі… Таких бажаючих виявилось 316 із усіх 534 хазяїв. Про проведення землеустрою послана в Ромни заява. Робота по землеустрою буде проведена в 1925 році.
Сільрада провела загальних засідань членів ради – 17, на котрих розглянула різних питань 93, із котрих:
а) господарчих – 28; б) організаційних – 23; в) по землеустрою – 32; г) культурно-освітніх – 10.
Матеріяльна база: сільрада мала у своєму розпорядженні кошти: грішми і хлібом. Ці кошти составлялись: від найомки піщаної землі під бакші, від найому фондових сінокосів “Січка”, “Гущино” і на “Бовинщині болота”, від штрафів за самовільний випас скоту на посівах, від продажу негодних речей, як то рам від старих шафів, ящиків і т.п. Таких коштів поступило: хлібом – 140 пуд. 25 ф.; грішми: а) зі знаками 1923 року – 743187 руб. 13 коп.; б) облігаціями – 15 руб. золотом; в) грошима у золотій валюті – 201 руб. 43 коп.
Поступивші кошти розходувались на різні потреби, як то: на придбання канцелярського приладдя, керосину, ламп для сільради, хат-читалень, на виписку газет для хат-читалень, на мазку і побілку сільради, шкіл, вставку стекол у вікна ради, на окоп канавою садиби школи № 2, на ремонт пожарних машин, на ремонт мосту біля “Лехтаревої  гребельки”, за відвезення призовників у Ромни, за виготовлення портретів Леніна і Шевченка та ін.
Таких витрат з 1 листопада 1923 року по 1 листопада 1924 року вийшло: хлібом – 140 пуд. 13 ф.; грішми: а) радянськими знаками – 528810 руб.; б) твердою валютою – 195 руб. 09 коп.
На всі витрати є оправдательні документи.
Голова сільради Василенко Ф.О.
Секретар Головко І.М.

Валентина Гудим
Директор Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України