У  День пам’яті жертв Голодоморів на відомій на всю Україну Зажур-горі, що неподалік Лубен, було людно й пахло не так квітами, як життєдайним хлібним колоссям. Із такими золотими букетами сюди, до першого в нашій державі пам’ятника мільйонам замучених голодом людей – Кургана скорботи, прибули делегації із різних куточків Полтавщини. Жалобні заходи з нагоди 80-ї річниці Голодомору 1932–1933 років в Україні розпочалися зі скорботної ходи. Попереду колони несли Державний Прапор України із траурною стрічкою. Участь у заходах взяли голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко, голова обласної ради Іван Момот, голова Лубенської райдержадміністрації Віктор Алєксєєнко, голова районної ради Олексій Дядечко, представники трудових колективів, молодіжних організацій, духовенство.
Уперше за останні роки не було в цей скорботний день ні морозу, ні навіть дошкульної осінньої сльоти. Утім холод панував все одно нестерпний. Той, що мучить не тіло, а розпинає душу. На горі, яка молитовно, ніби в останній надії, дивиться на Мгарський Свято-Преображенський монастир, вітер підхоплював зболені слова дев’яносторічної жительки села Вищий Булатець Лубенського району Євдокії Григорівни Сало й бив ними у велетенський курганний дзвін: “Сестричка моя і дудусь померли від голоду першими. Але сім’я залишалась іще велика, мама на всіх варила суп із бурякової гички. Прийшов якось наш дядько з сусіднього села та й каже, що всі діти в нього пропали. Мама вирішила віддати йому мене. Бери, каже, її в ряднинку й неси, а я ж пухла дуже була, а якщо не донесеш, назад не вертайся, груддям десь пригорни…”
Із промовою до учасників жалобного мітингу звернувся голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко. Він нагадав, що на Полтавщині поіменно встановлено 60 тисяч жертв Голодомору, насправді ж кількість замучених селян значно перевищує цю сумну статистику, й багато їх лежить у нашій родючій українській землі невідомими.
– Тоталітарний режим призвів до страшного голоду, й в основі цього лежали політичні мотиви, – сказав Олександр Удовіченко. – Завдання прийдешніх поколінь – пам’ятати про трагічну сторінку нашої історії, берегти світлу пам’ять про жертв Голодомору й робити все, щоб підвалини демократії, цивілізаційні засади в організації суспільного життя перемагали. Потрібно єднатися навколо ідеї українства, основ державності.
Про останні, найбільш тяжкі, мученицькі дні мільйонів наших співвітчизників, які йшли до Божих воріт невідспіваними й невідплаканими, на мітингу згадали рядками видатних українських поетів. Знову відлунювало на всі усюди вічне заклинання Дмитра Павличка: “Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю всі українські села, присілки та хутори…” Пам’ять невинно убієнних вшанували хвилиною мовчання. До підніжжя курганного дзвону поклали композиції із пшеничних колосків і квітів.
По закінченні мітингу жалобні заходи продовжилися в Мгарському Свято-Преображенському монастирі, поминальну панахиду за жертвами Голодомору очолив секретар Полтавської єпархії УПЦ протоієрей Михайло Волощук. Перед священиками лежала “Книга пам’яті”, у соборі, стіни якого навічно пошрамовані більшовицькими кулями, запалали сотні свічок.
Особлива подія у День пам’яті жертв Голодоморів відбулась у селі Вовчик Лубенського району. Місцеві жителі прийшли до краєзнавчого музею імені Івана Саєнка. На фасаді музею вовчицька громада встановила меморіальну дошку людині, яка врятувала село від повного вимирання в голодні роки, – Ларіону Івановичу Сухомлину. В 1931 році він очолив місцевий колгосп, два плани із заготівлі зерна державі виконав, а проти третього наважився протестувати. Разом із членами правління колгоспу вирішив видати селянам по 300 грамів зерна на трудодень. За це Ларіона Сухомлина засудили до розстрілу. Втім вдячні односельці допомогли – пішки пішли шукати правди в Полтаву. Вирок Ларіону Івановичу Сухомлину замінили… на десять років таборів. У Вовчик він повернувся напередодні Великої Вітчизняної війни, й невдовзі на вже окупованій території скасований раніше вирок більшовиків виконали фашисти.
Голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко відзначив, що відкриття меморіальної дошки Ларіону Сухомлину є свідченням того, що народна пам’ять незгасна й що тих, хто праведно жив, нащадки не забувають. Подякував вовчицькій громаді за збережену пам’ять  голова обласної ради Іван Момот.
До громади звернулись також голова Лубенської райдержадміністрації Віктор Алєксєєнко та сільський голова Вовчика Ольга Козловська. Участь у мітингу взяли й родичі Ларіона Івановича Сухомлина. Зокрема його онуки – Юрій Михайлович та Олександр Михайлович Лисенки. Вони обидва присвятили життя медицині й мешкають далеко від Лубенського краю. Правду про свого дідуся знали завжди, мама давно зізналася їм, що свого часу її виключили з харківського інституту як дочку ворога народу. Звістку про плани з відкриття меморіальної дошки сприйняли з особливим піднесенням, тепер мріють нарешті розшукати місце розстрілу та захоронення Ларіона Івановича Сухомлина (ймовірно – у Лохвицькому районі), а також сподіваються, що на місці його садиби у Вовчику колись з’явиться церква чи капличка, в якій лунатимуть молитви за всіх закатованих голодною смертю співвітчизників.
* * *
У Полтаві з нагоди 80-х роковин Голодомору 1932–1933 років відбулась низка заходів. У приміщенні Державного архіву області відкрилась документальна виставка “Голодомор 1932–1933 років на Полтавщині”, у Полтавському краєзнавчому музеї – виставка “Колосся, мов марево життя”, у художньому салоні – виставка живопису заслуженого художника України Валерія Франчука під назвою “Розгойдані дзвони пам’яті”. Біля пам’ятного знака жертвам Голодомору на території Свято-Покровської церкви УПЦ КП її настоятель Миколай Храпач відслужив панахиду.
Головною акцією стали перегляд відеохроніки, хвилина мовчання, громадянська панахида. Усі небайдужі полтавці зібрались поблизу комплексу “Злато місто”, аби вшанувати пам’ять закатованих голодною смертю співвітчизників.
Хвилиною мовчання учасники заходу вшанували пам’ять жертв страшного злочину сталінізму. Зі свічками та лампадками – як символами невгасимої пам’яті – пройшли полтавці скорботною ходою до Свято-Успенського собору УПЦ КП.
У цьому храмі архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір відслужив панахиду за невинно убієнними.
* * *
Загальноміський мітинг-панахида та покладання квітів до пам’ятного знака жертвам Голодоморів відбулися у Кременчуці. Як стверджують старожили, саме на цьому місці було масове поховання жертв голодної смерті.
Про трагедію Голодомору в селах Кременчуцького району розповіла старший науковий співробітник краєзнавчого музею Лідія Гришко. За її словами, за цей період населення району зменшилося на третину. В радянські часи про трагедію 1932–1933 років було заборонено говорити, тож після відновлення незалежності України почався копіткий пошук і збір спогадів очевидців. Про роботу пошукової групи школи села Вільна Терешківка розповіла її керівник Тамара Хижняк.
Траурний мітинг відбувся також у сквері пам’яті жертв Голодомору, який нещодавно впорядкували у наддніпрянському місті. Громадські активісти міста встановили тут пам’ятний камінь із написом: “На цьому місці буде встановлено пам’ятник жертвам найстрашнішого злочину комунізму – геноциду українців під час Голодомору 1932–1933 років”. Після його освячення та промов присутні поставили запалені лампадки по периметру символічно викладеного хреста. Подібний хрест того ж дня було викладено і на площі Незалежності під час проведення Всеукраїнської акції “Запали свічу”.
* * *
Катерина Семенівна Попик ще підлітком пережила трагедію голоду в селищі Комишня Миргородського району. На траурному мітингу, приуроченому до Дня пам’яті жертв Голодоморів, вона зазначила з гіркотою, що страх померти від голоду їй запам’ятався на все життя. Трудівниця закликала односельців передати страшну правду про штучно організований голод молодшим поколінням і пам’ятати її вічно. Учителька місцевої школи Тетяна Якименко разом з учнями зібрала відомості про 86 жертв голоду, серед яких були й діти.
А 23 листопада у Миргороді біля Іоано-Богословської церкви у громадському музеї Голодомору віддати святий борг жертвам трагедії 1932–1933 років разом із ветеранами, громадськими активістами прийшли керівники та депутати міської влади, активісти органів самоврядування. У тихій задумі присутніх минула хвилина мовчання. Запалили поминальні свічки. Відбувся траурний захід “Чорна сповідь моєї України”. Хвилюючу акцію “Запали свічу” провели працівники та вихованці міського центру естетичного виховання. У скорботній ході головною вулицею Миргорода із запаленими свічками взяли участь учні усіх шкіл міста.
* * *
Вшанувати пам’ять невинно замучених голодною смертю у 1932–1933 роках земляків диканська громада зібралася біля пам’ятного знака жертвам Голодомору. Учасники скорботного заходу схилили голови у хвилині мовчання, поклали квіти до підніжжя пам’ятного знака. У Свято-Миколаївській церкві відбулася поминальна панахида за померлими від голоду співвітчизниками.
Правдиві уроки історії України: вражаючі відеосвідчення очевидців Голодомору, хронологія подій 1932–1933 років в Україні, документальні факти зі сторінок книг не могли залишити байдужим нікого. Саме такий захід – урок-реквієм “Гіркої пам’яті ковток” – було організовано для підростаючого покоління працівниками центральної районної бібліотеки. В аудиторії не було порожніх очей, погляди юних відвідувачів прикипіли до екрана, де звучали такі болючі спогади свідків Голодомору, відновлюючи замовчувані досі сторінки вітчизняної історії. Правда про жорстокість Голодомору 1932–1933 років сьогодні повертається до нашої пам’яті, стає нашим болем, реквіємом і одночасно – символом незнищенності української нації.
* * *
Скорботні заходи 23 листопада у Решетилівці розпочалися жалобною ходою, яка прямувала від районного Будинку культури до пам’ятного знака жертвам Голодомору та політичних репресій селища, де відбувся мітинг-реквієм. Присутні схилили голови перед вічною пам’яттю тих, хто загинув від насильницької колективізації, розкуркулення, грабіжницької хлібозаготівлі, масового терору тоталітарного режиму проти українців. У рамках траурного мітингу відбулася загальнонаціональна акція пам’яті “Запали свічу”.
* * *
Щороку в листопаді котелевська громада збирається біля пам’ятника- хреста, що височіє на околиці райцентру поблизу дороги в бік Більська, щоб вшанувати пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років. Багатолюдно було тут
і нині. На цьому святому й скорботному місці зібрались керівники району і селища, представники трудових колективів, громадськості, учнівської молоді. Пам’ять усіх земляків, які померли від голоду в 1932–1933 роках, присутні на мітингу-реквіємі вшанували хвилиною мовчання, запаливши поминальні свічки. До пам’ятника-хреста лягли букети квітів, а також було покладено хлібину на квітчастому рушнику й пшеничні колоски.
У селі Лихачівка на місцевому кладовищі освятили пам’ятний знак односельцям, померлим від голоду в 1932–1933 роках. Пам’ятний знак у вигляді гранітного хреста було виготовлено за кошти уродженця Лихачівки Івана Гриценка. У скорботних заходах з цієї нагоди взяли участь Герой України, голова райдержадміністрації Тетяна Корост, голова районної ради Василь Тимошенко, представники районної ради ветеранів, громадськості.
* * *

Траурні заходи, приурочені до Дня пам’яті жертв Голодоморів, відбулися в усіх містах і районах Полтавщини.
Євгенія ДАВИДЕНКО, Віра ІЛЬКОВА, Вікторія КОРНЄВА, Леонард Ніколаєнко,  Анна ЧАПАЛА (фото)/“Зоря Полтавщини”; Юлія ДЕМ’ЯНЕЦЬ, Валентина Діденко, Ірина ШИЛО/Журналісти.