Глибокої осені 1943 року на екрани країни вийшов перший фільм документальної кіноепопеї геніального кінорежисера Олександра Довженка “Битва за нашу Радянську Україну”, над якою він працював із січня по листопад. Стрічка стала неперевершеним твором хронікального кіномистецтва, її дивилися мільйони громадян на фронтах і в тилу. Безперечно, Олександр Довженко вніс свою, вагому, частку на олтар Перемоги над фашистськими загарбниками. Цю документальну стрічку створили кіномитці Центральної студії документальних фільмів у співдружності з Українською студією хронікально-документальних фільмів.
Разом із художнім керівником, автором поетичного, натхненного тексту до фільму творили унікальний шедевр і режисери Юлія Солнцева та Яків Авдєєнко, близько 30 фронтових кінооператорів. Особливо відзначилися в роботі кінодокументалісти Костянтин Богдан, Микола Биков, Борис Вакар, Михайло Глідер, Юлій Кун, Валентин Орлянкін, Віктор Фроленко. Дикторський текст проникливо читав уже добре відомий на той час український актор Леонід Хмара.
У картині правдиво відтворені події 1941–1943 років: запеклі бої за визволення Харкова, Артемівська, Краматорська, Маріуполя, партизанські будні загонів нашого уславленого земляка Сидора Ковпака, а також епізоди спільних дій українських та чехословацьких загонів, широко використано радянську і німецьку (трофейну) кінохроніку. “Битва за нашу Радянську Україну” була дубльована 26 іноземними мовами, широко демонструвалася на екранах Європи, Америки, зокрема в Канаді та США.
Хвилюючу патетичну музику до фільму створили композитори Дмитро Кабалевський та Андрій Штогаренко. Мудрі, щирі, пронизані глибокою любов’ю до свого народу слова Довженкового тексту, сповнені віри в прийдешню перемогу, спонукали до великої самопожертви в ім’я Батьківщини, особливо тих, хто перебував на фронтах у діючій армії. Як писали того часу в армійській пресі, фронтові кіномеханіки вважали за велику честь демонструвати Довженків фільм для червоноармійців.
Окрилений творчим успіхом картини, Олександр Петрович Довженко вже на початку наступного 1944 року розпочав роботу над другим фільмом документальної кіноепопеї – “Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель”. Полум’яний кіномитець продовжував наближати Велику Перемогу. Він планував, що ці роботи стануть прологом до ще більш епічної і монументальної розповіді про велич подвигу рідного народу у війні. Митець написав болючо-відвертий сценарій про причини поразок у перші роки Великої Вітчизняної, про страждання людей, які зазнали людиноненависницького “нового режиму” фашистів, про їхню недолю, коли їх звинуватили у тому, що вони змушені були залишитися на окупованій території. Сценарій майбутнього фільму “Україна в огні” розкритикував “вождь і учитель усіх народів”, а Олександр Довженко зазнав гонінь, був багато років позбавлений можливості творити. Тиран вимагав осанни, а митець не міг промовчати про біди рідного народу-мученика. Синівський обов’язок, який Олександр Довженко поклав на олтар майбутніх перемог, яскравою зіркою світить на небосхилі вічності!..

Євген НІКОЛЕНКО
Заслужений працівник культури України