Багато літ минуло з тієї далекої осені буремного 1918 року, коли 22 листопада у сім’ї полтавського міського лікаря Костянтина Убийвовка, що мешкав на вулиці Макарівській (нині – вулиця Лялі Убийвовк), народилася дівчинка, яку нарекли Оленою, а по-домашньому – Лялею.
Так увійшла в життя і в історію Вітчизни майбутній Герой Радянського Союзу Олена Костянтинівна Убийвовк. Вона була одним із керівників підпільної комсомольсько-молодіжної організації у Полтаві під час Великої Вітчизняної війни.
У 1937-му Ляля закінчила з відзнакою середню школу №10 імені В.Г.Короленка. Попрацювавши в рідній школі піонервожатою, вступила на фізико-математичний факультет Харківського державного університету.
Ляля приїхала до батьків на канікули, і тут її застала війна. В окупованому фашистами місті, в умовах жорстокого терору Ляля Убийвовк разом зі своїми друзями – комсомольцями Борисом Сергою, Сергієм Іллєвським, Валентином Сорокою – організувала підпільну комсомольсько-молодіжну групу, яка стала центром боротьби полтавців проти загарбників. Керівником і начальником бойового штабу був учасник радянсько-фінської війни 1939–1940 років, нагороджений орденом Червоної Зірки капітан Червоної Армії Сергій Сапіго – кореспондент газети “Красная звезда”, який потрапив в оточення і не зміг перейти лінію фронту. Активну участь у роботі підпілля брав і Леонід Пузанов, робітник полтавського заводу “Метал”, корінний сибіряк.
“Нескорена полтавчанка” – такий підпис стояв під 2000 екземплярів листівок, які розповсюджували молоді патріоти. Загалом різних варіантів листівок вони виготовили близько 30. Група, де спочатку було дев’ятеро молодих людей, збільшилася до двадцяти. Підпільники звільнили та переправили до партизанів більше 50 військовополонених, підтримували зв’язок із партизанами в диканських і гадяцьких лісах, збирали зброю на місцях боїв, вели в місті антифашистську пропаганду, готували операції проти окупантів та їхніх прислужників-поліцаїв, розробляли плани налагодження зв’язку з комсомольським підпіллям, керівництвом партизанського руху в Україні. Крім того, виготовляли різні довідки й документи, що давали їм змогу вільно рухатися по місту, вчиняли підривні акції на залізниці, вивели з ладу електростанцію, пошкодили верстати на механічному заводі, де ремонтувалися німецькі танки. Але підла зрада вивела окупантів на слід підпільників.
У травні 1942 року були схоплені й кинуті в катівні гестапо більшість членів “Нескореної полтавчанки”. Вони мужньо трималися, ніщо не змогло зламати їхню волю. Лялю, за повідомленнями різних джерел, катували і допитували 26 разів. Вона зуміла передати на волю кілька листів батьку. “Я виконаю свій обов’язок – не вплутаю невинних людей і, якщо треба, помру… Друзям передай: я упевнена, що за мою смерть помстяться… Сьогодня, завтра – я не знаю коли – мене розстріляють за те, що я не можу йти проти своєї совісті, за те, що я комсомолка. Я не боюся помирати і помру спокійно”, – писала дівчина в передсмертних посланнях. Зараз ці листи та інші речі Лялі зберігаються в Полтавському краєзнавчому музеї. Шанують її пам’ять і в рідній десятій школі. А неподалік школи височить пам’ятник Нескореним полтавчанам.
…26 травня 1942 року в районі старих Червоних казарм, за міським кладовищем (тоді це була околиця міста, нині – парк Скорботної матері), фашисти розстріляли шістьох членів штабу організації – Лялю Убийвовк, Сергія Сапіго, Валентина Сороку, Бориса Сергу, Сергія Іллєвського та Леоніда Пузанова. Сергію Сапіго було 30 років, іншим підпільникам – 20–23.
Видатний український письменник, наш земляк Олесь Гончар присвятив Лялі Убийвовк та ії бойовим друзям повість “Земля гуде”, а письменник Петро Лубенський створив п’єсу “Нескорена полтавчанка”.
Відважні підпільники були удостоєні посмертно державних нагород, керівнику “Нескореної полтавчанки”, члену ЛКСМУ Олені Костянтинівні Убийвовк присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Поет із Диканського району Микола Пойдеменко присвятив мужній дівчині “Пісню про Лялю Убийвовк”:
“…Не сміються очі
І уста дівочі,
І не гладить вітер кіс, як шовк.
Із садів Полтави
Ллється пісня Слави
Про відважну Лялю Убийвовк…”

Анатолій КУПЦОВ
Капітан І рангу у відставці, член
Національної спілки журналістів України