Наприкінці жовтня у місті Глазів (Удмуртія, РФ) відбулася міжнародна науково-практична конференція “Наука, освіта, мистецтво провінції в соціокультурному просторі (Дев’яті Короленківські читання)”. Конференція продовжила низку заходів, присвячених 160-річчю В.Г.Короленка. Нагадаємо, що в Полтаві подібні заходи відбулися у травні, в національному педагогічному університеті, що з грудня 1946 року носить ім’я видатного письменника-гуманіста. У заході брали участь дослідники Короленкової спадщини з багатьох країн, у тому числі з Росії (Якутії, Удмуртії). Гостей радо приймали й у виші, й у меморіальному музеї письменника, в Хатках на Короленківській дачі, утримання якої вже друге десятиліття здійснює відомий аграрій, Герой Соціалістичної Праці, Герой України Семен Свиридонович Антонець.
А ось наприкінці жовтня зібрання короленкознавців із усього світу проходило у Глазівському державному педагогічному інституті – одному з п’яти державних вишів Удмуртської республіки.
У місті Глазів 1879 року видатний письменник, на той час іще зовсім молода людина, вихоплена зі студентської аудиторії вихором політичних подій, відбував заслання разом зі своїм братом Іларіоном. І хоча брати провели тут лише близько п’яти місяців, майстер слова назавжди увічнив Глазів у  своєму оповіданні “Несправжнє місто”. В цьому провінційному містечку Володимир Короленко, швидко перейнявши досвід місцевого майстра-чоботаря, відкрив власну майстерню з пошиття та ремонту взуття. “…Я завів собі… дошку та декілька пар колодок… Інструмент мені надіслали ще раніше сестри з Петербурга. І ось я наклеїв на своєму вікні зображення чобота, вирізане із білого паперу. Перш за все як зразок вивіски я зшив собі пару довгих чобіт, які відразу привернули заздрісні погляди і в слобідці, і в місті”, – так описує свою роботу на засланні сам Короленко в автобіографічній повісті “Історія мого сучасника”. Цей, нехай і невеличкий, заробіток давав змогу юнакові існувати доволі пристойно й більш вільно, не залежачи від родичів. Цікаво, що саме там, в Удмуртії, у Володимира Короленка складуться традиції спілкування з простими людьми, які він збереже на все життя. Він буде роздавати книжки для народного читання, відгукуватися на прохання неписьменних селян складати “жалоби” на утиски місцевих чиновників, а дітей пригощати цукерками. Через тридцять років під час літніх приїздів на  свою дачу в Хатках на нашій Полтавщині він робитиме те саме.
Однак повернемося до Удмуртії. В молоді роки доля пов’язала митця з цим краєм ненадовго, проте пізніше, у 90-х роках ХІХ століття, вже визнаний громадський діяч Короленко захистить знаний ним удмуртський народ від обвинувачення у людському жертвоприношенні  язичницьким богам у так званій Мултанській справі.
Пам’ять про Короленка для удмуртів свята. У Глазові встановлено пам’ятник письменникові, побіля одного із чотирьох корпусів педінституту, що носить  ім’я видатного письменника-гуманіста, – його бюст, а в коридорі навчального корпусу – скульптуру В.Г.Короленка у повний зріст.
Сучасний Глазів – красиве та затишне 100-тисячне місто, розташоване на півночі Удмуртії. Із Москви до Глазова можна доїхати швидким потягом за 16 годин. Фірмові потяги залишають по собі приємне враження. Тепло, чисто, по-сучасному комфортно.
Місто при першому знайомстві вразило мене компактністю, чистою річкою, що зветься Чепца, та лісовими масивами. Будинки лише цегляні (не панельні чи блочні) – місцеві жителі розповідають, що це заслуга мера, який принципово дозволяє забудову лише з червоної або білої цегли. Планування міста нагадує широко розкрите око з вулицями-віями. Це око доброзичливо дивиться на навколишній світ. Зображення ока прикрашає й герб міста.
Збереглися й старовинні будиночки (саме у такому 135 років тому поселили Володимира Короленка) – зі справжніх колод, навколо ж – ліси з тонкостовбуровими білими берізками й темно-зеленими хвойними деревами серед численних боліт.
Інститут має чотири корпуси, де проведено сучасний ремонт, скрізь чисто й тепло. Мене поселили в профілакторії інституту в 2-кімнатному люксі з плазмовим телевізором, мікрохвильовкою, холодильником.
Загальну координацію підготовки конференції здійснювали оргкомітет у складі викладачів Міністерства освіти і науки РФ, адміністрація муніципальної освіти міста Глазова, Глазівський державний педагогічний інститут імені В.Г.Короленка, Глазівська публічна наукова бібліотека імені В.Г.Короленка, міський Дім дружби народів. Інформаційна підтримка, як зазначалося у резолюції конференції, була надана місцевими (глазівськими) та українськими ЗМІ.
Дев’яті Короленківські читання, підтверджуючи свій міжнародний статус, зібрали більше ста учасників, серед яких вчені – дослідники-короленкознавці з Австрії, Німеччини, Китаю, США, України, Франції та Фінляндії.
Україну представляли я з презентацією музею та доповіддю і кандидат філологічних наук, доцент Олександр Труханенко з Дрогобича Львівської області. Заочно взяли участь у конференції також викладачі Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка Ярослав Блоха та Наталя Науменко.
У рамках конференції працювало п’ять секцій, було прочитано 84 доповіді, проведено дві відкриті лекції та презентацію нових книжкових проектів 2013 року: “В мире Короленко”, “Поэт Владимир Короленко”, “Володимир Kороленко і Полтава” (“ФОП Говоров С.В.”), “Неблагонравный полтавец (о Владимире Короленко)” (“АСМІ”), “Наукові записки Полтавського літературно-меморіального музею В.Г.Короленка” (“Дивосвіт”), останні три видання – наші, полтавські.
Конференція висвітлила актуальні проблеми короленкознавства у міждисциплінарному науковому просторі реалізації регіонального компонента в освіті та вихованні, ролі закладів культури й освіти у формуванні культурного простору провінції, теорії та методики гуманітарної освіти. До початку роботи форуму були видані програма та збірка наукових статей.
У ході конференції здійснений акт передачі документів, які підтверджують угоду про довготермінове (на п’ять років) співробітництво між Глазівським державним педагогічним інститутом імені В.Г.Короленка, а також між Удмуртським інститутом мови та літератури Уральського відділення Російської академії наук і Полтавським національним педагогічним університетом імені В.Г.Короленка.
У спілкуванні з викладачами вишу було приємно відчувати доброзичливість, щирість, зацікавленість у спільній справі. Частина доброти, залишеної понад століття тому нашим земляком Володимиром Короленком в Удмуртії, якимось дивним чином пролилася й на нас – тих, хто сьогодні популяризує спадщину великого українця.

Людмила ОЛЬХОВСЬКА
Провідний науковий
співробітник Полтавського
літературно-меморіального
музею В.Г.Короленка