Одне з найміцніших у Диканському районі малих агропідприємств, яке очолює Анатолій Яківець, має символічну назву – “Відродження”. Можливо, і це також допомогло не загубитися, не піти на дно в розбурханому морі усіляких аграрних реформ. Із року в рік тут на площі 250 гектарів вирощують сталі врожаї зернових та зернобобових культур, соняшнику. Колись господар любив сіяти цукровий буряк, який займав третину площ у господарстві, поля цукристих давали понад 600 центнерів з гектара, тож з урожайності лідирували серед малих сільськогосподарських підприємств усієї України. Нині через зменшення попиту від цієї культури довелося відмовитися.
З роками прийшов досвід господарювання на землі, додалося умінь. ПАФ “Відродження” постійно підтримує соціальну сферу села. Є стабільність, достаток, діти, а їх у Анатолія Миколайовича й Ірини Василівни троє, при мудрій підтримці батьків торують власний шлях, продовжуючи сімейні традиції. Сьогодні Анатолій Яківець зустрічає свій золотий ювілей, тож є привід озирнутися назад, підсумувати пройдене.
У дитинстві малому Анатолію так не вистачало доброго батьківського слова, батьківської поради. Тато помер, коли хлопчині ледве виповнилося десять років, а його молодшій сестричці – лише чотири. Непросто було мамі самій піднімати двох дітей, а хотілося ж і вдягнутися гарно, й інші речі мати не гірші, ніж у ровесників. Можливо, саме тому на рівні підсвідомості сформувалася мета – обов’язково стати успішним, мати змогу забезпечити усім себе й свою майбутню родину. Кілька десятиліть тому дуже престижним був кооперативний інститут, туди після служби в армії вступив юнак, обравши факультет економіки організації заготовок сільськогосподарської продукції. Після закінчення вишу за розподілом потрапив у Нечорноземну зону Росії, працював заступником директора заготконтори в Горьковській області. Згодом Анатолій повернувся додому, в Балясне. Тут зустрів тендітну карооку дівчину, яка після закінчення Лохвицького медучилища приїхала працювати в село. Молоді люди одружилися. Деякий час Анатолій Яківець працював у системі споживчої кооперації в Орданівці, майже рік завідував молочнотоварною фермою у колгоспі імені В.Чкалова. Часи змінилися, колективні господарства поступово занепадали, люди втрачали роботу. Як жити далі? Розумні, підприємливі створювали власний бізнес – хто який міг. Років зо три родина Яківців вирощувала свиней і торгувала м’ясом на ринку в Полтаві. А у 2000 році на базі колишньої МТФ № 3 у Марченках заснувала приватну агрофірму, найменувавши її піднесено-оптимістично – “Відродження”. Здавна Балясне славилося сильним господарством і мудрими керівниками, високими врожаями на полях і роботящими людьми. Не дати занепасти добрим хліборобським традиціям, продовжити їх – таке завдання ставив перед собою Анатолій Яківець і наполегливо працював над його втіленням. Починав господарювати на 20 гектарах землі, поступово збільшуючи площі, самотужки опановуючи навики агронома, менеджера. Допомагало спілкування з колегами, відвідування семінарів, агровиставок, читання необхідної літератури.
До сміливості, креативності додалися неабияка працездатність і постійна наполеглива робота. Анатолій черпав сили від рідної балясненської землі, адже тут хлопець виріс, з п’ятого класу почав підробляти у колгоспі – на заготівлі сіна, силосу, сінажу, згодом косив жаткою хліба. Пригадує поради досвідченого механізатора Дмитра Анатолійовича Терещенка (нині, на жаль, покійного) – той, як батько, неквапом розкаже, покаже, порадить, як із технікою ладити, як поле обробляти…
Сільське господарство завжди перебуває в зоні ризику: важко передбачити, яким буде хліборобський рік, спланувати його. Але якщо любиш справу, якою займаєшся, вкладаєш у неї всі знання й досвід, а ще – душу й серце, земля щедро віддячить за турботу про себе. У ПАФ “Відродження” дотримуються усіх агротехнічних заходів, прагнуть іти в ногу з часом і новітніми аграрними технологіями. Інакше й бути не може, адже праця буде рентабельною лише за умови високої врожайності. Мають усю необхідну техніку: три нових трактори МТЗ-82, новенький МТЗ-892, ґрунтообробні знаряддя. Купили сушарку італійського виробництва, є власний ангар, тож мають змогу проводити повний цикл вирощування, обробки і зберігання зерна. А в планах – придбати сівалку для соняшнику і кукурудзи. “Життя змушує все робити по-новому”, – розмірковує Анатолій Миколайович.
Допомагають вирощувати врожай механізатори Сергій Мороз, Василь Катькало, Сергій Грицай, Роман Криворучко, Дмитро Роман, у сезон залучають й інших працівників.
***
…Коли Анатолій навчався в школі, йому подобалися географія й історія, хлопець марив далекими мандрами й експедиціями, хотів, як улюблені вчителі Петро Нестерович Семко і Таміла Михайлівна Сторчун, викладати ці предмети в школі. Життя повернуло в інше русло, проте пристрасть до подорожей залишилася. По роботі об’їздив практично всю Україну, цьогоріч з дітьми побував у Єгипті, з дружиною – в Туреччині. Ірина Василівна, як і багато українських жінок після перегляду телесеріалу “Роксолана”, прагнула на власні очі побачити Стамбул, палац султана Сулеймана та інші пам’ятки древньої культури. Мрія здійснилася.
Розмову з господарем родини із задоволенням підтримує його комунікабельний, ерудований син Віталій, який студіює міжнародну економіку в тому ж виші, де навчався і батько, – Полтавському університеті економіки й торгівлі (цей же навчальний заклад закінчила старша донька Таня, тут вчиться і Юля). Крім того, Віталій Анатолійович офіційно працює заступником директора ПАФ “Відродження”, на орендованих в Балясному й Андріївці ставках розводить рибу, планує здобути другу вищу освіту – агронома і продовжувати батькову справу. Приємно у 22 роки відчувати самостійність, власну значущість. “У сім’ї у нас – повна демократія, – охоче доповнює юнак, – ми не тиснемо одне на одного, кожен має можливість висловити свою думку й бути почутим, спільно приймаємо рішення”. Доки була жива, великим авторитетом у родині користувалася мама й бабуся – Тетяна Іванівна Яківець, вона допомогла постійно зайнятим молодим батькам підняти трьох дітей, постійно підтримує рідних дядько – Михайло Артемович Мороз.
Тож, зустрічаючи полудень віку, Анатолій Миколайович упевнено дивиться в майбутнє. З роси й води Вам, шановний хліборобе!

Валентина ДІДЕНКО
Журналіст