Кілька років тому в Семенівці Великобагачанського району стараннями уродженця цього села, нині харківського адвоката Івана Войцуна та підприємця Саїда Шуфанні постав Меморіал жертвам Голодомору 1932–1933 років, яких скосила мученицька смерть в усіх поселеннях цього краю. У дні печальних 80-х роковин тих трагічних подій біля Меморіалу пройшли траурні заходи, присвячені пам’яті невинно заморених голодом.
Урочини розпочалися з виконання Державного Гімну України (стараннями сурмача й акордеоніста – надзвичайно щемливо). Священик Української православної церкви Київського патріархату отець Іван відслужив панахиду за загиблими від голоду.
До присутніх зі словами скорботи, пам’яті й надії звернулися Герой України, директор ПАФ “Україна” Іван Балюк, заслужена артистка України Ніна Супруненко, член Національної спілки письменників України, голова Харківського обласного осередку Конгресу української інтелігенції, заслужений діяч мистецтв України Ніна Виноградська, наш земляк Іван Войцун, інші промовці. Жалобні пісенно-хореографічні композиції виконав фольклорний ансамбль “Мальви” Української медичної стоматологічної академії під         керівництвом Людмили Сидоренко.
…Невимовним болем, незагойною раною для українців став Голодомор, спровокований чужинською, безбожною більшовицько-сталінською владою. Навряд чи кількість загиблих та потерпілих від голоду буде колись достеменно встановлена, але всі ми пам’ятаємо, з розповідей батьків, бабусь-дідусів, інших родичів, про жахи тих далеких часів.
Іншим випробуванням для нашого народу, також спричиненим двома тоталітарними системами – фашистською і більшовицькою, – стала Друга світова війна. На війні наші співвітчизники гинули, захищаючи рідну землю від ворога. Події 1941–1945 років є приводом не тільки сумувати, а й пишатися нашими предками. Голодомор же приніс в українські родини тільки смуток і жалобу. Голодомор і війна зайвий раз засвідчили, наскільки тонким шаром вкриває суспільство “позолота” цивілізації, наскільки крихкими є загальнолюдські цінності, якщо до влади приходять правителі, засліплені жадобою всесвітнього панування. Рано чи пізно їхні імперіалістичні устремління зазнають краху, але ж якою ціною?!
З прикрістю доводиться констатувати, що протягом кількох останніх років темі Голодомору приділяється несправедливо мало уваги. Окремі представники вітчизняного політикуму готові ледь не заперечувати трагедію, яка спіткала наш народ у 1930-х роках. Складається враження, що вони живуть у якійсь іншій країні, що наше горе і наша трагедія не мають до них жодного стосунку. Таким заперечувальникам, а точніше кажучи, фальсифікаторам історії, хотів би порадити: нехай приїдуть у Семенівку, сотні й тисячі інших полтавських, українських сіл, поспілкуються зі старенькими людьми, і ті не по писаному дадуть їм відповідь на питання: чи був      Голодомор?

Анатолій КАРПОВ
Журналіст