Минулої п’ятниці на базарній площі в Нових Санжарах було людно не тільки в торгових рядах, а й на майданчику, де розташувався виїзний пункт місцевого відділення поштового зв’язку. Зустріч із шанувальниками періодики в такому колоритному сусідстві поштовики організували вперше, тож і самі  з цікавістю спостерігали, яких особливостей надасть Дню передплатника традиційна непередбачуваність базарної круговерті. А вона собі справді не зрадила – охочих жваво поспілкуватися, прицінитися біля столиків, за якими “головували” інструктори з передплати, прибувало.
– Зрозуміло, що навіть приблизно така кількість людей, яка протягом торгового дня відвідує базар, не заходить до нас на пошту, тож намагаємося йти до потенційних споживачів самі, – розповіла начальник селищного відділення поштового зв’язку Нових Санжар Полтавської дирекції УДППЗ “Укрпошта” Галина Яременко. – Наша присутність на базарній площі, можливо, нагадає комусь про те, що світ тримається “не хлібом єдиним”, що поряд з десятками найнеобхідніших у повсякденні речей кожен із нас має потребу і в друкованому слові. Разом із тим використовуємо подібні заходи й для ознайомлення жителів району з такою новацією у нашій роботі, як адмінпослуги, які вони можуть отримати через пошту.
Подовгу базарувальники затримувались біля працівників редакцій кількох видань, які спеціально приїхали з обласного центру на зустріч зі своїми читачами. Запитань, відгуків і побажань, висловлених на адресу “Зорі Полтавщини”, було стільки, що не вмістив би й окремий номер газети. І це, звісно, приємно, бо свідчить про незмінну затребуваність головного часопису краю. Серед тих, хто із задоволенням у Нових Санжарах читає нашу газету, – зокрема й пенсіонерка Любов Григорівна Лушкіна. Прикметно, що в минулому вона – інструктор із передплати, тож знайома з багатьма прихильниками газети особисто, добре знає їхні тематичні й жанрові вподобання. Сама ж, як раніше, так і зараз, найбільше любить читати зорянський додаток “Сім’я”.
– У ньому завжди друкують дуже цікаві життєві історії, – поділилася враженнями жінка. – Про все написано без прикрас і проникливо, читаєш і ніби сам собі в душу дивишся, адже все, що стосується родинного благополуччя, вміння будувати “місточки” між членами родини, хвилює кожного. Зараз збираюся їхати до онучки на весілля, тож тільки про такі житейські секрети й думаю…
Федір Іванович Лебедин працював свого часу в Нових Санжарах директором школи. Тепер робочі будні вже за плечима, але неодмінною супутницею вільного часу залишається “Зоря Полтавщини”. Читають вдома разом із донькою. Для обох у кожному номері знаходиться чимало цікавих матеріалів. Федір Іванович віддає перевагу публікаціям політичного та економічного спрямування, хоча з не меншим інтересом читає і зорянські додатки “Ситуація” та “Сійся, родися!..” Більше хотів би бачити газетних матеріалів, присвячених, звісно ж, освіті.
Першим передплату на “Зорю Полтавщини” на 2014 рік у Нових Санжарах оформив Микола Іванович Вусик. Скільки років поспіль він залишається вірним читачем улюбленого часопису, чоловік завагався відповісти – мовляв, передплачую з юності.
– Читаю “Зорю…” від першого до останнього рядка. Цікавішої газети для мене немає. Добре, що на шпальтах видання часто вміщують поради фахівців, які діляться досвідом. Я все трудове життя працював у сільськогосподарській галузі, тож дякую зорянам за велику увагу до цієї теми.
Загалом усі, хто підходив до працівників “Зорі…” на базарній площі, відзначали виваженість видання, правдивість інформації, яка покликана повідомити, просвітити людину, а не “вразити”, причому в значенні “приголомшити”, що мають сьогодні на меті в багатьох найрейтинговіших ЗМІ.
Серед учасників Дня передплатника в Нових Санжарах деякі базарувальники, звісно ж, впізнавали Максима Васюту. Двадцятип’ятирічний чоловік працює листоношею майже три роки, але насправді можна сказати, що набиратися досвіду почав ще з дитинства. Листоношею колись працювала і його мама, Лідія Іванівна. Отож синова допомога іноді була їй вкрай потрібна. З цього й почалось Максимове придивляння до професії, утім після закінчення школи встиг спробувати робочих буднів і на будівництві, й у комунгоспі, й на пилорамі.

Максим Васюта переконаний, що професія листоноші – не жіноча, як переважно звикли думати. Й аргументи наводить справді “залізні” – доставка пенсій, рекомендованих листів, власне, документів – справа не тільки відповідальна, а й певною мірою ризикована. Звісно, на броньований транспорт чоловік не претендує, натомість усюди з ним його службовий велосипед. В якісь дні доводиться зупинятися біля 5 дворів, а в якісь буває, що на Максима чекають і в 30-ти. Дільниця Васюти, до якої він, як говорить, “дослужився”, має протяжність, можливо, й близько десяти кілометрів, утім з’ясовуванням цього він не займався. У теплу й суху погоду “об’їжджати” свої “володіння” йому в задоволення, гірше – коли задощить, захурделить…
– Узимку буває тяжко не тільки через снігопади – кожен захід до обігрітої хати й потім чергове повернення на мороз позначаються на здоров’ї, – ділиться “секретами”, про які навряд чи замислюються люди інших професій, листоноша.
Доставка періодики – це для Максима низка коротких велодистанцій від однієї поштової скриньки до іншої. О котрій годині закінчиться робочий день – не спрогнозуєш. “Як усе розвіз – так і молодець”, – усміхається молодий чоловік. Найважче стати “молодцем” у п’ятницю, адже це – день виходу в світ переважної більшості газет і журналів.  Не тільки Васюта звик до своєї дільниці, а й люди на ній звикли до свого листоноші. Максим не приховує, що щиро радіє, почувши від колег, які заміняють його на час відпустки, що на дільниці цікавляться, де він, чи скоро повернеться. Сам же тим часом дозволяє собі найцікавішу розвагу – велоподорожі на великі відстані, іноді навіть у сусідній район. Дорогою, говорить, завжди легше міркувати, можна “розібратися” зі своїми клопотами, переживаннями, планами. Окрім того – ніщо не заважає милуватися красивими пейзажами… Коли листоноша повертається на роботу, вкотре переконується, що позитивних, привітних людей на світі більше. А в його службовій сумці – знову примірники чергового номера Всеукраїнської громадсько-політичної газети “Зоря Полтавщини”, на яку читачі чекають і вдома, і в багатьох установах та організаціях.

Вікторія КОРНЄВА.