Зразки мужності і відваги комсомольці-полтавці демонстрували на фронтах Великої Вітчизняної війни, сплачуючи комсомольські внески своєю кров’ю і життям.
Чи не єдиною в Червоній Армії жінкою-командиром шабельного взводу була 19-річна комсомолка, лейтенант Євдокія Ситник, уродженка села Бреусівка Козельщинського району, посмертно нагороджена орденом Червоного Прапора. Розпочавши службу фельдшером кавалерійської дивізії, дівчина добилася переведення в стройову частину.        8 квітня 1942 року поблизу села Кут Старосалтівського району на Харківщині наша землячка очолила атаку кіннотників і загинула в бою смертю героя. Над домовиною, в якій у польових квітах лежала струнка дівчина, плакали сивочолі бійці її взводу. “Непереможний народ, який має таких дочок, як гвардії лейтенант Євдокія Ситник, – писала фронтова газета. – Час прийде, і зацвіте Україна, здобувши свободу в бою. Вона не забуде твій подвиг, дівчино, і вірність твою, і відвагу твою…”
Далеко за межами Полтавської області відоме ім’я комсомольця, Героя Радянського Союзу Григорія Кагамлика. У розпалі бою поблизу села Друге Нікольське Курської області 9 лютого 1943 року на бійців відділення бронебійників сержанта Г.Кагамлика посунула ворожа колона у складі семи танків і самохідних гармат. Влучним пострілом командир підбив дві машини. Незабаром Г.Кагамлик отримав поранення, але, переборюючи біль, продовжував керувати боєм. Не припиняючи вогню, він підбив ще одну самохідку. В останні хвилини життя мужній воїн кров’ю із рани написав на комсомольському квитку: “Помру, але не відступлю ні кроку назад. Клянуся своєю кров’ю. Сер[жант] Кагамлик”. Подвиг нашого земляка оспівав поет Є.Долматовський в “Слові про Кагамлика”: “Ты жив, Кагамлык! Пусть проходят века, // Ты с нами, бесстрашный орел, // Навечно зачислен ты в списки полка, // Бессмертье в полку ты обрел”.
Паралелі з казковим богатирем нагадує подвиг комсомольця Петра Тарана із села Шушвалівка Глобинського району. Під час наступальних боїв на підступах до Анапи сержант П.Таран першим увірвався у ворожі окопи, знищивши кулеметну точку і 19 гітлерівців. Розвиток наступу зупинила дротяна загорожа. Сержант наказав рубати колючий дріт саперними лопатками. Після того, як було прорубано прохід у першому ряду, лопатки затупились, і робота призупинилась. Долю операції вирішували секунди. Тоді Петро, який вирізнявся богатирською силою, вирвав із землі стовпець і підняв два прогони загорожі. В прохід вихором кинулася піхота. Увесь час, коли повз нього бігли бійці, П.Таран стояв з високо піднятою дротяною загорожею. Навколо свистіли ворожі кулі, які двічі навиліт пробили руку, в пальці й долоні все глибше впинався колючий дріт. Після того, як через прохід пробіг останній боєць, П.Таран, стікаючи кров’ю, теж кинувся у ворожу траншею, знищуючи гітлерівців вогнем із автомата і гранатами, аж поки не був скошений ворожою кулею.
Мав отримати звання Героя Радянського Союзу (посмертно) і уродженець Кременчука комсомолець Костянтин Ємельяненко. У критичну хвилину бою за станцію Павлиш у листопаді 1943 року він кинувся на ворожий кулемет і грудьми закрив його смертоносне жерло. Подібний подвиг передбачав нагородження найвищою відзнакою Батьківщини, документи вже були направлені по інстанціям, але Костянтину, як сину репресованого, дістався орден Червоного Прапора.
За самовіддану боротьбу проти гітлерівських загарбників на фронтах Великої Вітчизняної війни високого звання Героя Радянського Союзу удостоїлись 56 вихованців комсомолу Полтавщини.