18  вересня 1941 року, після тяжких боїв, війська фашистської Німеччини оволоділи Полтавою.  Із перших днів окупації області в усіх районних центрах Полтавщини загарбниками проводилися каральні заходи проти мирного населення. За два роки загинуло близько 200 тисяч мешканців. Увесь цей час полтавці жили в неволі, приниженні, стражданнях, чекаючи на звільнення, яке розпочалося після розгрому фашистських військ під Москвою, Сталінградом, на Курській дузі. За невеликий проміжок часу частини Степового і Воронезького фронтів увійшли у Харківську область, рухаючись далі в напрямку Курська. Після поразки гітлерівців на Курській дузі нашими військами було розгорнуто широкомасштабний наступ у південно-західному напрямку – розпочалося визволення України.
Я особисто брав участь у бойових діях по знищенню ворога у складі Степового фронту, 5-ї армії,
33-го стрілецького корпусу, 95-ї гвардійської стрілецької дивізії, 290-го стрілецького полку. Був командиром взводу 82-міліметрових мінометів 3-го батальйону. В моїй пам’яті досі ті тривожні дні й ночі, той великий військовий шлях вигнання окупантів, звільнення наших сіл і міст. У складі 95-ї стрілецької дивізії були: 284-й, 287-й і 290-й стрілецькі полки, 233-й артилерійський полк, 103-я винищувальна протитанкова дивізія та інші підрозділи. Командував дивізією генерал М.С. Нікітченко. Просуваючись із боями, дивізія наступала на Полтаву і далі – на Кременчук і Дніпро.
6 вересня 1943 року було звільнено перший населений пункт на Полтавщині – місто Зіньків. Далі були: 11 вересня – Котельва, 20-го – Чутове, 22-го – Диканька, 23 вересня – Полтава. У звільненні обласного центру  брали участь 13-та, 66-та, 95-та стрілецькі дивізії та інші частини. Вночі 22 вересня розвідниками 84-ї і 95-ї стрілецьких дивізій було форсовано річку Ворсклу, вони першими прорвалися до міста, захопили німецьку машину і дісталися району Київського вокзалу. Керував цією операцією розвідник, полтавець М.Л. Семенченко, а розвідник 84-го стрілецького полку Іван Бєлих закріпив Червоний прапор на пам’ятнику Слави в Жовтневому парку. Інша група вела бій на околиці Полтави. На світанку 23 вересня, переправившись через річку, наші війська увійшли в Полтаву. Вранці цього дня місто було повністю звільнене від фашистських загарбників. Жителі Полтави – від малого до великого – радісно зустрічали визволителів.
За звільнення міста 95-й стрілецькій дивізії було присвоєно ім’я Полтавської, а Москва – столиця Радянського Союзу – салютувала доблесним військам артилерійським залпом із 124 гармат.
Наступ наших військ продовжувався, і вже 24 вересня від загарбників було визволено Решетилівку та Нові Санжари, 25 –  Кобеляки та Козельщину, 26 – Глобине.
Після дводенних запеклих боїв 29 вересня  визволили місто Кременчук. Протягом вересня від фашистів були визволені інші міста Полтавщини.
Визволяючи нашу землю від коричневої чуми, воїни Червоної Армії, патріоти Батьківщини виявляли мужність і героїзм. Тисячі солдатів, кращих синів і дочок Вітчизни, що віддали життя за наше майбутнє, сплять вічним сном у братських та одиноких могилах в кожному районі Полтавщини. Щороку пошукові загони ведуть розкопки в місцях, де точилися бої, і знаходять останки воїнів, які вважалися безвісти зниклими. Пам’ять про героїв має бути вічною. У роки Великої Вітчизняної війни тисячі полтавців здійснювали бойові подвиги на всіх фронтах. У багатьох районах Полтавської області є Герої Радянського Союзу – 205 воїнів нашого краю удостоєні цього звання, п’ять із них – двічі.
Події 1941–1943 років відходять в історію. На жаль, все менше залишається серед нас живих свідків війни, тих, хто здобував перемогу, фронтовиків. Але в серцях, у бронзі й граніті живе той величний подвиг, який здійснили радянські воїни і весь народ для Великої Перемоги.
Вітаю однополчан, колишніх воїнів 290-го стрілецького Вісленського полку 95-ї гвардійської Полтавської орденів Леніна, Червоного Прапора, Олександра Суворова і Богдана Хмельницького ІІ ступеня стрілецької дивізії, полтавців – Івана Леонтійовича Павлика, Василя Трохимовича Арнаутова, полкового лікаря Наталію Туманову, з Глобиного – Михайла Кравченка, а також усіх полтавців із 70-ю річницею визволення Полтавщини! Бажаю здоров’я, бадьорості, щасливих днів життя.
м. Кобеляки.

Олександр ЖИВУЛЬКО
Полковник у відставці, учасник
бойових дій за звільнення Полтавщини