У  Миргороді відбулася зустріч колишніх голів колгоспів та директорів радгоспів із сьогоднішніми керівниками агропромислових господарств усіх форм власності, які на площі понад 11 тисяч гектарів зібрали по 44,5 центнера ранніх зернових та зернобобових культур. Загальний намолот збіжжя склав 52 тисячі 115 тонн. Для району це – найвищий показник за всю історію землеробства.
– Вклонімося ветеранам, – тамуючи хвилювання, сказав голова районної ради сільгоспвиробників, директор АОПП “Великосорочинське”, депутат обласної ради Михайло Харченко. – Вони були і залишаються хорошими вчителями.
За мить у залі запала тиша. Всі встали на знак поваги до своїх посивілих попередників. Їм дарували квіти і тепло своїх сердець. А ветерани, принаймні ті, які були поруч зі мною, назвемо речі своїми іменами, ніби ненароком підносили до зволожених очей хусточки…
Цьогорічний миргородський коровай є одним із найвагоміших в області. Найбільший внесок зробили трудівники АОПП “Великообухівське”, ПП ім. Зубковського, ПОСП “Батьківщина”, ТОВ “Промінь-Приват”, дослідного господарства ім. Декабристів, ТОВ “Савинці”, які намолотили з гектара більше середньорайонного показника. Приклади ефективного використання землі подають фермери Іван Тютюнник, Володимир Ільїн, Віктор Коваль, Віктор Галич, Віталій Перковський, Віктор Чуб.
Учасники зустрічі добрими словами згадали талановитих селянських ватажків Павла Іваненка, Миколу Дем’яненка, Анатолія Баку, Василя Ємця, Олексія Тарана, Миколу Данилейченка, Микиту Заліського, Миколу Пустовіта та інших подвижників роботи на землі. За рахунок різних джерел фінансування у районі додатково створено близько 700 робочих місць. Керівники агропромислових підприємств та фермери сприяють відродженню сільської соціально-побутової мережі, організації торгівлі, транспортного сполучення з Миргородом, допомагають школам та дитячим садкам, закладам охорони здоров’я і культури, ветеранським та спортивним організаціям. Учнів з віддалених сіл підвозять 15 шкільних автобусів. І все ж у багатьох селах вистачає не до кінця вирішених проблем. Сьогоднішнім керівникам агропромислових підприємств та фермерам роботи вистачає. У кожного з них були свої попередники, яких голова ради сільгоспвиробників району справедливо назвав хорошими вчителями. Багато з них прибули на зустрічі з тими, хто в якісно нових умовах продовжує їхню святу справу господарювання на землі-годувальниці. Колишні керівники колгоспів та радгоспів, заслужені працівники сільського господарства України Катерина Цибенко з ДГ ім. Декабристів, сьогоднішній директор ПП ім. Зубковського Володимир Таран з Ярмаків, Галина Мокрицька з Кибинців, Всеволод Двуглов з Дібрівки, Іван Безлунний з Миргорода, колишній голова колгоспу в Комишні, а нині – перший заступник голови райдержадміністрації Микола Григоренко з хвилюванням згадали радощі й тривоги сільських ватажків.
Велику і мудру школу життя пройшли колишні керівники господарств Олександр Мельник зі Слобідки, Галина Яремко з Савинців, Пантелеймон Чуйко з Великої Обухівки, Василь Силенко із Клюшниківки. Струн серця кожного з учасників зустрічі торкалися емоційні спогади Миколи Головка з Шахваростівки.
Наповнити зустріч конкретним діловим змістом допомогли директор дослідного господарства ім. Декабристів, кандидат сільськогосподарських наук, заслужений працівник сільського господарства України Володимир Цибенко, генеральний директор ТОВ “Агротех-Гарантія” Олександр Троцько, директор ТОВ “УкрЛатАгро” Віталій Крижанівський, директор ПОСП “Батьківщина” Микола Віташ, директор ТОВ “Промінь-Приват” Володимир Михайленко та інші небайдужі до сільського життя керівники.
Кожен із колишніх керівників колгоспів та радгоспів, принаймні з тих, хто був присутній або згадувався на зустрічі, достойний шани та окремої розповіді.
Їх досвід і в сучасних умовах вірно служить людям. І було б неправильно нехтувати таким багатством. Ось лише окремі штрихи з трудової біографії Михайла Донченка. Це і його мав на увазі голова районної ради сільгоспвиробників Михайло Харченко, коли говорив про хороших вчителів нинішніх молодих керівників. Колись Донбас приваблював сільську молодь можливістю знайти добре оплачувану роботу. Там, як мовилось у популярній тоді пісні, “на шахті вугільній”, і зустрілися уродженець Комишні Іван Донченко та мила дівчина Марина з сусідньої Великої Обухівки. Свого первістка вони назвали Михайлом. Несподівано для молодих батьків грянула Велика Вітчизняна війна. Вона і забрала молодого батька, який ще й намилуватися сином не встиг. Старші люди пам’ятають сувору зиму 1941–1942 років. По засніжених окупованих ворогами шляхах-дорогах з неблизького, як для пішохода, Донбасу в напрямку рідної Полтавщини кілька тижнів поспіль крокувала закутана по самісінькі очі хусткою, запряжена у дитячі санчата 23-річна солдатська вдова Марина Донченко. У санках лежав двомісячний хлопчик, у якому вбита горем, але нескорена мати впізнавала дорогі їй риси його батька.
Що чекало матір із немовлям у Великій Обухівці? За допомогу партизанам село було вщент спалене, а населення – розстріляно. Хто вцілів, жили у землянках. Метикуватий Михайло ще школярем заробляв у колгоспі шматок хліба. Після армійської служби 24-річного агронома Михайла Донченка “кинули” у Полив’яне головою, як тоді говорили, проблемного колгоспу. Добру школу не командувати людьми, а бути відповідальним за їхні долі він пройшов на посаді керуючого Великосорочинським відділенням тодішньої райсільгоспхімії. А коли прийшов час голові тоді найбільшого у Миргородському районі колгоспу ім. М.В. Гоголя, колишньому фронтовикові Івану Вищару іти на давно заслужену пенсію, його запитали, кого б він хотів бачити на посаді голови правління колгоспу. Бувалий у бувальцях ветеран добре розумівся не тільки в техніці та економіці, а й у душах людських. Не вагаючись, назвав Михайла Донченка. Пропозицію дружно підтримали присутні на зборах колгоспники. Відтоді 26 років поспіль Михайло Іванович Донченко й очолював складне багатогалузеве господарство. Роки були різними. Не було тільки легких.
Волею журналістського обов’язку мені самому випало бути свідком, як в пору розгардіяшу 1990-х років миргородські тимчасовці навчали Михайла Донченка “ходити з ними в ногу”. На безглузді вимоги голова відказував: “Бузро”. Тобто буде зроблено. Змінював вивіски і назви господарства. Незмінними залишилися тільки організаційні засади колгоспного життя.
Було і таке. Районні начальники вирішили прибрати до рук неслухняного голову. Михайло Іванович ще й перший сон не додивився, як у причілкове вікно затарабанили: “Відчиняйте! Міліція!” “Орли” в погонах заштовхали керівника господарства у службовий “УАЗик” з гратами. Привезли на критий тік. Зерно – під охороною і надійним замком.
– Викликайте комірника! – наказали.
– Для чого? – поцікавився голова.
– Будемо переважувати! – почув у відповідь.
Замовк. “Група захоплення” сполошила усіх собак на сусідніх вулицях та з тим і поїхала.
У кінці травня 1993 року в Києві проходив І Всеукраїнський селянський з’їзд. У його роботі брали участь 147 делегатів від Полтавщини. В їх числі був і Михайло Донченко. Тодішній Президент України свій виступ закінчив словами: “У мене немає чого сказати головам колгоспів”. Тоді Михайло Донченко добився від президії права вийти на трибуну і сказав: “Якщо у Президента не знайшлося, що сказати делегатам селянського з’їзду, то у мене є що сказати Президенту…”
Ось лише одна з цитат його виступу: “При потуранні держави триває безсоромне пограбування села на користь спекулянтів та перекупників…” Духом гіркої правди був пройнятий увесь виступ полтавського делегата. Таким був і залишається один із селянських ватажків, яких голова ради сільгоспвиробників району і тезка голови колгоспу назвав хорошими вчителями. Він знав, що говорив. Сам багато років був заступником, а водночас і учнем Михайла Донченка. Разом вони зберегли господарство як єдиний майновий комплекс. Це завдяки їм і сьогодні очолюване Михайлом Харченком орендне приватне підприємство “Великосорочинське” є одним із кращих в усій окрузі.
Голова райдержадміністрації Олександр Волошко у своєму привітанні слушно нагадав, що у трудових здобутках сьогоднішніх керівників агропромислових підприємств усіх форм власності є велика частка праці їхніх попередників. Їхній досвід безцінний в усі часи. Ветеранів привітала голова районної ради Наталія Дудник. Доброю прикметою такої зустрічі є те, що усі без винятку керівники господарств та фермери зробили свій внесок для придбання ветеранам пам’ятних подарунків та сувенірів. Велика група ветеранів сільськогосподарського виробництва нагороджена Почесними грамотами райдержадміністрації та районної ради. Самодіяльні митці під керівництвом заслужених працівників культури України Олександра Муки та Михайла Троцака подарували учасникам зустрічі свої найкращі пісні. Окремої подяки достойні виконавчий директор ПП ім. Зубковського Валентина Таран та відповідальний працівник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Валентина Левадна, які доклали багато старань, щоб зустріч з ветеранами була корисною, цікавою, щедрою. Вирішено, що подібні зібрання агропромислових виробників будуть влаштовуватися і в майбутньому.

Леонард НІКОЛАЄНКО
“Зоря Полтавщини”