Ще за часів Хмельниччини козаки Ярошенки служили в сотні Гаврила Гладченка, що підпорядковувалася  Миргородському полку. В ХІХ столітті це був рід дрібних та середньої руки дворян, представники якого обіймали невисокі чиновницькі посади.
Григорій Олексійович Ярошенко (народився близько 1849 року) в чині губернського секретаря 1874 року служив помічником секретаря з’їзду мирових суддів Миргородського повіту. Як і його молоді ровесники Іван Зубковський із братами Панасом та Миколою, він належав до Миргородського народницького гуртка. За свідченням політичного однодумця й земляка Івана Глушка, Григорій Ярошенко роздобував народницьку літературу, зокрема газету “Вперед”, і читав її своїм землякам. Саме Г. Ярошенко познайомив І. Глушка з І. Зубковським, тодішнім студентом-медиком Київського університету (згодом засновником Миргородського курорту). Григорій Ярошенко одержував пресу від Миколи Зубковського, службовця Миргородської повітової земської управи, який мав потаємну схованку із забороненою літературою. За таку діяльність на “неблагонадійного” Ярошенка було заведено судову справу. Здогадуємося, що він був знайомий і з молодим Панасом Рудченком (майбутнім письменником Панасом Мирним), адже вони були ровесниками й за молодих років жили досить близько один від одного, обоє служили дрібними чиновниками в повітових установах Миргорода.
У 80-х роках ХІХ століття Г.О.Ярошенко як соціально активний діяч обирався миргородським повітовим гласним, міським уповноваженим. У
1890–1904 роках він служив судовим приставом Полтавського окружного суду в Миргородському повіті. 1900 року Григорій Ярошенко вже мав чин надвірного радника, 1903 року був членом податкового “присутствія”. Громада обирала його старостою Троїцької церкви, він входив до складу Миргородського товариства допомоги бідним. Жив Ярошенко в правобережній частині Миргорода, перед колишньою Першотравневою площею, що навпроти нинішньої військової частини. За спогадами миргородців, мав будинок і великий гарний садок, леваду.
Родина Ярошенків цікавилася не тільки політичним, а й культурним життям краю. Г.Ярошенко – завзятий антиквар, великий знавець старовинного малярства. Він одним із перших серед жителів міста здав цінні експонати до новоствореного миргородського музею.
Григорій Ярошенко входив до кола миргородської інтелігенції, був добре знайомий із українським патріотичним діячем, письменником Володимиром Самійленком, миргородським лікарем і літератором Іваном Рубцовим. Саме завдяки дієвому сприянню Г.Ярошенка і В.Самійленка відомий український композитор Микола Лисенко 1903 року взяв на навчання до Києва талановитого молодого співака, учня Миргородської художньо-промислової школи Михайла Микишу, пізніше знаного діяча українського оперного мистецтва.
Цікавою особистістю був молодший син Григорія Ярошенка – Володимир Григорович, який народився 4 липня (22 червня за ст. ст.) 1888 року в Миргороді. Вихований у патріотично й демократично налаштованій українській інтелігентній родині, він із юних літ виявив потяг до української мови й літератури, а згодом став відомим мовознавцем і лексикографом.
Освіту юнак здобував у Петербурзькому університеті, який закінчив 1912 року. Так само, як свого часу його батько, Володимир дуже критично ставився до російського самодержавства і його русифікаторської політики на українських теренах. Під час навчання в університеті він разом із іншими земляками-українцями Павлом Балицьким, Костянтином Широцьким, Григорієм Голоскевичем став членом університетського гуртка українознавства, лінгвістичною секцією якого керував академік О.О.Шахматов; був бібліотекарем українського клубу “Громада”.
Приїжджаючи на канікули до рідного Миргорода, студент В.Ярошенко, наснажений прогресивними ідеями столичного українського громадянства, активно увійшов до кола українських соціал-демократів. Разом із Євгеном Нероновичем він керував у Миргороді українським соціал-демократичним гуртком, де налічувалося понад 20 осіб, здебільшого це були національно орієнтовані інтелігенти. Члени цього гуртка перебували під негласним наглядом поліції. 22 грудня 1913 року під час обшуку в Миргороді у В.Ярошенка було знайдено нелегальну літературу, після чого влада заборонила йому жити в Полтавській, Чернігівській і Бессарабській губерніях. Володимир знову був змушений виїхати до Петербурга.
По закінченні університету він не полишив занять філологією, продовживши студії під керівництвом академіка Шахматова, публікував матеріали своїх досліджень. Цікаво, що статтю Ярошенка “Что такое малорусская речь?” згадував Симон Петлюра в листі до Сергія Єфремова 1914 року. Не поривав Володимир і зв’язків із українськими соціал-демократами.
Протягом деякого часу В.Ярошенкові доводилося заробляти на прожиття вчителюванням. А в 1926–1927 роках він працював позаштатним співробітником комісії Всеукраїнської академії наук, яка займалася укладанням “Словника української живої мови”. Протягом трьох наступних років Володимир Григорович був членом-редактором сільськогосподарського відділу Інституту української наукової мови ВУАН, а в 1930–1934 роках – науковим співробітником Інституту мовознавства ВУАН.
У травні–червні 1927 року вчений узяв участь у конференції з обговорення проекту українського правопису. Це стало трагічним фактом його біографії. Відомо, що з 55 членів цієї правописної комісії 35 були репресовані або померли в 1930-х роках. Загинули під час сталінського режиму й давні студентські друзі Ярошенка П.Балицький і Г.Голоскевич. Не уник політичних переслідувань і Володимир Ярошенко. З 1934 року над ним велося слідство НКВС. Згідно з вказівкою щодо посилення боротьби з “ворожими елементами” під колесо репресій потрапили Володимир Григорович і його дружина – як члени партії УСД-меншовиків.
Дружина В. Ярошенка Марія Миколаївна в першому шлюбі була за миргородським дворянином Клавдієм Олексійовичем Козиненком, який мав приятельські стосунки з письменником Володимиром Короленком. Овдовівши, вона вийшла заміж за В.Ярошенка, свого сусіда (і Козиненки, і Ярошенки жили в правобережній частині Миргорода).
Більшовицька влада не пробачила Ярошенкам ні дворянського походження, ні українських уподобань. Примусова “десятирічка” В.Ярошенка (1934–1944 роки) – досі не досліджена тема. Відомо, що після відбуття покарання вчений змушений був працювати вчителем у загальноосвітніх школах, і лише згодом – редактором у видавництві “Радянська школа”.
У колі наукових зацікавлень мовознавця В.Г.Ярошенка – дослідження в галузі фольклору (праця “Українська казка в фонетичній транскрипції”), вивчення лексичних взаємовпливів (стаття “Українська мова в молдавських грамотах XIV – XV ст.”), опрацювання проблем української медичної термінології. Володимир Григорович був одним із укладачів “Російсько-українського словника” (1932), автором і редактором підручників із української та російської мов для середніх шкіл. Помер В. Ярошенко в Києві 2 липня 1957 року.
Від народництва до української соціал-демократії – такий шлях пройшла миргородська родина Ярошенків. Її національно-демократичні традиції в Миргороді підхопило й розвинуло нове покоління українських патріотів.

Людмила РОЗСОХА
Заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею, заслужений працівник  культури України