У  Полтаві, біля міського Будинку культури, гуло, як у вулику, й пахло найсолодшими ароматами липи, акації, квітучої гречки й щедрого польового різнотрав’я. У золотих костюмчиках з прозорими крильцями танцювала й співала пісень малеча. Це вже всімнадцяте в обласному центрі відбувалося Свято меду, яке традиційно об’єднує пасічників та любителів цілющого природного продукту напередодні шанованого в Україні Медового Спасу (Маковія), а також Дня пасічника, який відзначається 19 серпня, разом із Другим, або Яблучним, Спасом.

Збережене в сучасності тісне поєднання великих церковних свят та традицій вшанування праці бджолярів має тисячолітнє історичне підґрунтя, адже цей промисел – один із найдавніших в Україні-Русі. Наші далекі предки називали бджолу Божою комахою, а пасічника – угодною Богові людиною. Отож Свято меду розпочалось урочистим освяченням солодкої продукції – на здоров’я, довгі літа й радість всіх, хто її надбав, і усіх, хто з їхньої ласки тепер смакуватиме.

Аби згадати історії про те, що старі козаки-січовики, прощаючись із буремними роками лицарства та звитяги, йшли якщо не в монастир, то займатися пасікою, відвідувачам свята достатньо було лише здалеку глянути на ятку з написом “Мед з пасіки Хохича”. Там порядкував солідний чоловік з козацькою зовнішністю – зачіска-“оселедець”, довгі закручені вуса, міцна широка статура, густо завізерункована на грудях вишиванка. Настрою додало й зізнання Сергія Володимировича, що створити пасіку надумав відтоді, коли вийшов на пенсію. Ще більше збентежило напрочуд доречне – ратне – продовження розповіді: в певному сенсі пасічництво стало для Хохича даниною пам’яті про дідуся, який визволяв у 1943 році Полтаву, форсував під Кременчуком Дніпро й загинув у боях за Кіровоград. Онука назвали на честь дідуся-фронтовика, який у довоєнний час найбільше любив клопотатися біля вуликів. Після війни цими турботами до останнього дня жила бабуся-вдова – хоча б кілька вуликів обов’язково мали гудіти в її господарстві.
Тепер  справу з гордістю і любов’ю уже п’ятнадцять років продовжує Сергій Володимирович із дружиною Ганною Дмитрівною та доньками. Пасіка Хохичів “прописана” у Бреусівці та Чапаєвці Козельщинського району. Там же постійно й живе, адже виїздити у пошуках медоносних територій потреби немає, із задоволенням розповідає господар, – довкола луки, на яких і в найпосушливіше літо достатньо цвіту. Говорити до бджіл – найулюбленіший монолог Сергія Хохича. “Працюйте, дівчата!” – приказує, нахвалюючи ясну погоду. Ну а коли сонце стає вже надто палюче й квіти припиняють виділяти нектар, із розумінням спостерігає, як трудівниці всідаються на передній стінці вулика, щоб заслужено відпочити.
Ціна на мед з пасіки Хохича – така ж, як і в інших ятках: від 40 до 80 гривень за літр. Найдорожчий – акацієвий, найдешевший – із різнотрав’я. Між ними – гречаний та липовий. Вся продукція перевірена ветеринарною службою.
Пасічник із сорокарічним досвідом Іван Федорович Волоха з села Науменки Шишацького району – також постійний учасник торгово-святкового дійства в Полтаві. Й також яскравий представник одного з типів бджолярів – такий собі “дідусь-казкар”. Біля нього лише зупинись – і півгодини як не було: так захоплююче розказує, як попри кепкування знайомих вирішив освоювати комп’ютер, як мріяв власноручно змайструвати дельтаплан та куди воно годиться, що раніше м’ясо “хрюкало” в сараях, а тепер росте на полях – у вигляді сої… Покупці слухають і куштують мед від пасічника. Качав його трохи більше тижня тому: спеціально турбувався, щоб привезти свіжим. На святі йому зазвичай вдавалося розпродати близько 500 кілограмів солодкого продукту. Утім, в останні роки із впевненістю на це сподіватися вже не доводиться. “Конкуренція”, – сміється замість зітхати пасічник. І пояснює, що й сам особисто посприяв уже багатьом людям, які побажали долучитися до цієї справи. І не біда, що раніше, коли качав мед, односельці розбирали цілий бідон, а цього року купили тільки два з половиною літри. Вдається конкурентам господарювати – то й добре. “У мене ж бджоли й купували”, – зауважує з гордістю.

В Івана Федоровича – шістдесят вуликів. Мед із кожного з них має свій неповторний смак. Це – як молоко від корови: у тієї – солодше, в тієї – ще яке, править своєї говіркий “казкар”. Пасуться його бджоли переважно в листяному лісі, де багато акації та липи, а також на луках. На полях бджолам сьогодні робити нічого, бідкається чоловік. Кукурудза, соя та буряки, на яких заробляють всілякі холдинги, для медозбору рослини  порожні.
знаходиться в селі Циганському Полтавського району, належить до молодшого покоління бджолярів (йому трохи за тридцять). Але це тільки за віком, перший вулик батько подарував сину, коли він мав тільки сім років. Відтоді хазяйнувати біля бджіл і не припиняв. Олександр Анатолійович дещо поблажливо ставиться до того, як покупці намагаються зважити переваги одного сорту меду над іншим. На його думку, весь мед є найкращим, адже його, наголошує пасічник, приносять бджоли! Порівнюючи соняшниковий і акацієвий, які полюсно різняться в ціні, нахвалює аромат, а також кор

исність для вживання діабетиками першого. Привілейований же стан акацієвого пояснює передусім тим, що зібрати його зазвичай вдається найменше.
Найдовші черги на Святі меду шикувалися до ятки з написом “Бджолопродукти з пасіки Перепелиці”. Ім’я відомого на всю Україну пасічника, кавалера ордена Леніна Василя Григоровича Перепелиці продовжує залишатися для поціновувачів солодкого продукту гарантією найвищої якості й після його відходу за вічну межу. “Тепер у нас вже династія пасічників”, – розповідає його онук, Володимир Перепелиця. Пасіка велика, знаходиться у Котелевському районі й часто переїздить, що забезпечує широкий асортимент меду. До підвищеного попиту Перепелиці-нащадки звикли, потреби торгувати на базарі не мають, а от участь у різноманітних торгово-культурних дійствах беруть із задоволенням. Чимало місця на їхньому столику-прилавку займали пляшки з золотистою рідиною – це власноруч приготований Володимиром Перепелицею традиційний національний нехмільний медовий напій. Рецептом його приготування пасічник “утомлювати” покупців, звісно ж, не побажав.
Ціни на мед у стільниках були традиційно вищими, ніж на звичайний, – у середньому пасічники просили 70 гривень за кілограм, за медовий напій (0,5 л) –  40 гривень. Сто грамів квіткового пилку можна було придбати за 15 гривень. Продавали бджолярі й забрус, прополіс, маточне молочко…

Чимало цікавих зупинялося біля п’ятнадцятирічного Владислава Пацули із Зінькова. Син пасічника приїхав у Полтаву до тітки й приніс на Свято меду власноруч виготовлені подарункові свічки різних чудернацьких форм. Були тут і ялинка, і писанка, й птахи та звірята, власне все, що дозволяли створити спеціальні форми. “Беріть для романтичної вечері”, – радив дорослим юний кавалер. Менші свічки – по 10 гривень, більші – по 20.
Серед гостей Свята меду були й подруги Галина Мистюк та Вікторія Андреєва. Покупці вони вже досвідчені, прийшли навіть зі своїми ложками – показували, усміхаючись, своє дегустаційне “обладнання”. Головним критерієм якісності меду жінки схильні вважати його властивість гірчити на смак, тож без дегустації – жодних висновків. Галина Михайлівна розповіла, що давно використовує мед не тільки як засіб від безсоння, а й зовнішньо – для загоєння подряпин чи невеликих ранок.
На офіційному відкритті святкового дійства, яке проходило на сцені біля міського Будинку культури, пасічників привітав заступник директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Іван Филоненко. Причому не тільки як посадовець, а й як колега-бджоляр. Він відзначив, що “урожай” меду в цьому році хороший, і вручив учасникам свята почесні грамоти. Всього до обласного центру на Свято меду завітало понад двадцять пасічників із різних куточків області. Організацією дійства традиційно опікується обласна спілка пасічників при підтримці обласної та міської влади. Концертну програму для свята підготували мистецькі колективи міста.
Із вбраними в золотисті костюмчики бджілок дітлахами голова обласної спілки пасічників Наталія Сенчук ро

зповіла глядачам про багато цікавинок із життя медоносних комах, дивуючи часом і дорослих. Виявляється, бджоли мають по 5 очей, а червоного кольору не відрізняють, взимку не сплять, а збираються в “клуб”, але він, звісно, не має нічого спільного з тими клубами, які відвідують на дозвіллі любителі меду. В інтерв’ю журналістам Наталія Дмитрівна зазначила, що однією з проблем бджільництва сьогодні є бідна кормова база: багаторічних трав на полях висівається вкрай мало. Нерідко в пошуках медоносних рослин бджолярам доводиться вивозити пасіки за 50, а то й за 100 кілометрів від дому. Наприклад, шукаючи багаті насадження акації, їдуть зазвичай до Кременчука, Комсомольська, а то й до Канева Черкаської області. А все це дуже значні фінансові  затрати. Мають свої наслідки й досягнення агрономії в боротьбі з бур’янами: чим менше їх залишається, тим “блідішим” стає смаковий букет меду – осот, суріпка, різноманітні будяки додають солодкому продукту певних особливих присмаків, аромату. Щоб придбати гарантовано якісний мед, Наталія Сенчук радить покупцям передусім напитувати собі хорошого пасічника, про якого завжди розкажуть люди. Закликає, вибираючи мед на базарі, звертати увагу на те, щоб на поверхні свіжого продукту не було надмірної піни, яка є ознакою бродіння. Щодо очікування “дегустаторів” відчути на смак гірчинку зауважує, що різні сорти меду проявляють цю властивість по-різному – іноді тільки ледь-ледь і то аж через певний час. Але зокрема гречаний мед справді має гірчити відразу.

Прекрасним пані, які мріють схуднути, Наталія Сенчук радить рецепт, що допоміг їй самій: набрати столову ложку меду, занурити її у склянку з холодною водою й залишити на ніч. Випити напій бажано з п’ятої до сьомої ранку. Поступово не тільки спалюються зайві жири, а й покращується самопочуття. Медову воду можна пити й протягом дня – загалом 3–4 рази на добу. Літаєш, як на крилах, говорить головна пасічниця області.

Свято меду вирувало в Полтаві два дні, тож постійні відвідувачі дійства встигли запастися цілющим солодким продуктом за трохи нижчими, ніж на базарі, цінами, розпитати у “своїх” пасічників, як  велось їм від часу минулої традиційної зустрічі, а також привести до них покупців-новачків із числа друзів, сусідів, знайомих, які також збагнули, що навіть просто для десерту розумніше придбати літрову баночку меду, ніж за ті ж гроші – кілограм нашпигованих всілякими “єшками” цукерок.

Вікторія КОРНЄВА,
Анна Чапала (фото).